Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 362

І тієї ночі Костючок спав чи не спав, а натяг чоботи і похилитав вогкими од мряки осінньої вулицями під копицю сіна, у райкомівський сад. Там він почувався найкраще, найбезпечніше. Бо ніби уже в руках у капітана Агаса, у «йожових рукавицях», як ото на плакатах, по усій країні, і ніби ще ні, але вікно капітана ондечки воно, над двохметровим парканом навколо відділу НКВС, воно світиться, бо капітан допитує ворогів народу, ворогів товариша Сталіна, і поки воно світиться, Костючкові добре, невидимі ниточки пов'язують його із капітаном Агасом, але допитує він іншого, не Костючка, а Костючок сидить під копицею пахучої отави і жує сало із свіжим житнім хлібом, що його лише учора пекла жінка. «Арештують тебе чи ні, а кабана за осінь з'їси!» — дорікнула йому нещодавно, бо він за ніч, під копицею, з'їдав свого сидора і назавтра знову ішов до комори, піднімав віко скрині, в якому лежало пересипане сіллю сало. Страх додавав йому апетиту. Але цієї ночі апетиту не було, Костючок пожував трохи свіжого хліба, лизнув сала і знову усе склав до торбинки. Ніч була ніби і та, і — не та. Щось змінилося в світі. Не світилось у кабінеті капітана Агаса на другому поверсі колишнього попівського будинку. У секретаря райкому Козлова, що став секретарем тиждень тому, світилося, а відділ НКВС відлякував незвичною темрявою та безлюддям. І «чорний ворон» не стояв біля відділу і не вертався, навантажений здобиччю, із далеких сіл Мньовщини. І не було капітанової «емки». Тривога смоктала нутрощі Костючка, мов п'явка чи несподіваний приступ задавненої хвороби, гастриту там чи виразки шлунка. Він зігнувся в клубочок під копицею, на запашному сіні, мов бездомний пес, і наполохано слухав ніч. Щось було не так. Не та ніч, не та земля, не те небо. Якась інша, не та, що завжди, сила порядкувала навколо. Вона була, хоч і невидима, нечутна. Це як магніт, що випромінює дивні силові лінії, їх нема, і вони є. Бо раптом металеве перо ворушиться, спинається на гузно і стрибає в обійми магніту. «А може, щось із самим товаришем Сталіним?» — подумав Костючок і сам злякався думки своєї. «А може — переворот?!» Костючок схопився на ноги, щоб бігти, невідомо куди і невідомо нащо, але ноги зі страху підігнулися і він знову упав під копицю отави.