Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 360

Осінні ночі зробилися холодні, часом підморожувало, сіялася крупа, і Костючок уже не підночовував у копиці отави, ним накошеної, у саду райкомівському, а опісля роботи тяг ноги додому. Засинав на дерев'яному тапчанчику, у коридорі, із сидором в узголів'ї, аби не тривожити дітей і дружину, коли за ним прийдуть чи приїдуть («чорного ворона» на усіх не вистачало, і енкаведисти присилали по тих, хто мешкав ближче до центру Мньова, піші наряди міліції). Але сон був полохкий, короткий, скоро прокидався, од найменшого шерехту на вулиці, і вже не міг склепити очей. А по нього все не йшли і не їхали, і Костючок, узявши під руку вузлика із салом, хлібом, коржиками та зміною білизни, понуро брів по мньовських вулицях до райкомівського саду. Де-не-де в установах світилося, він запам'ятовував, отже, звідти ще не усіх начальничків забрали, ще е кого брати, заглядав у вікна, допитувався у сторожів або, удень, навідувався у ті контори мовби у справі, а потім писав капітанові А гасу записочку, передавав через його любку з готелю, і наступної ночі світло у надивляних ним вікнах несподівано гасло, і вже не запалювалося, аж поки з області не присилали нову жертву або не призначав райком на місце ворога народу якогось селюка, аби і той через тиждень став ворогом народу… Кадри мінялися надзвичайно швидко, від приїзду Агаса уже п'ятий секретар обживав кабінет господаря району, люди робили карколомні кар'єри, але Костючок нікому не заздрив, бо знав, що у такі часи головне — пересидіти, перечекати, хай і в копиці сіна, у райкомівському саду, на сміх районним чиновничкам, але із сміху бувають люди, на завтра чиновнички сміялися на кутні у підвалах НКВС або уже і в череві у Змія, а Костючок жував та й жував собі сальце кожної ночі, під копицею запашної отави, живіший од усіх живих…