Читать «Листя землі. Том 2» онлайн - страница 22

Дак добрався Левко Жила до Мрина, а там тинявся по базару, роздивляючись, чи нема якої підводи з Пакуля, щоб під'їхать. Ну, і наковтався самогоночки у рядах базарних. І запекла печія у його душі, переможною війною розбурханій: усе, з чим воював, про комуну мріючи, піною непманівською навколо зійшло, торжествувало і скалилося золотими червінцями. Дак став йон, у шинельці своїй та однорогій будьонівці, посеред майдану базарного, і пуляв з нагана, куди очі бачать, над ларьочками та крамничками непманівськими, матюкаючи нову політику. Тут усе сполошилося, набігло міліції, одібрали в Левка Антоновича нагана, тольки кобура та перевісь шкіряна і залишилися на цім. Дак добре, що ні в кого не влучив, його трохи помололи між жорнами міліцейськими та й відпустили — як заслуженого героя війни.

Се уже трохи пізніше, як самого Троцького за штани узяли, а на троцькістів полювали, як на звірів, розплатився йон жистю за язик свій довгий, і геройство колишнє не порятувало. Хоч ніяким троцькістом йон і не був ніколи, а язиком п'яним ляпав ускрізь: «Як воювали ми на фронтах громадянської із класовим ворогом, ніхто Сталіна і знати не знав, а вели нас до перемоги світової революції товариш Троцький з товаришем Леніним. Уже, здається, і сил ніяких у нас не було, а виступив товариш Троцький на мітингу — де й сили взялися, рвонули ми в наступ і рубали біляків, наче капусту!» А тади назвати було Троцького товаришем — уже контра і запроданець. Дак Нестірко ж перший і заклав його перед депеушниками, хоч перед тим були — нерозлийвода. Заклав йон дядька мого не для того, аби вислужитися, такого за Нестірком не водилося, а через відданість свою вождеві пролетаріату і біднішого селянства товаришу Сталіну. Правда, і сам невдовзі підковзнувся на слизькій ідейній дорозі…