Читать «Збірка «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»» онлайн - страница 2

Гей, поля, поля зелені…

Гей, поля, поля зелені, Зелом-квітом оздоблені! Гей, долини, і балки, І могили, й пагорки! Гей ви, вод потоки чисті! Береги річок трависті! Гей же, кучері які у дібров сих і гайків! Жайворонок над полями, Соловейко над садами, — Той під хмарами дзвенить, сей же на гіллі лящить. А коли зійшла денниця, То прокинулася птиця. Музика звучить навкруг, у повітрі шум і рух! Тільки сонце визирає — Вівчар вівці виганяє, На сопілочку свою котить трелі по гаю. Пропадайте, думи трудні І міста багатолюдні! Я й на хлібові сухім житиму в раю такім.

То яка ж та слава нині?…

То яка ж та слава нині? Глянь на бучу в сій годині! Ізраїле! Гідри — звіра, Чи велика в тобі міра, Треба зрозуміти. Булава і скіпетр сяє, Рано вставши, — слава злая, Серце сповнене тривоги, Руки зв'язані і ноги, Як минути сіті? Нині п'яна скаче воля, Рано вставши — марна доля. Ізраїле! Того звіра Де ведуть мета і міра? Треба вже прозріти. Шлють сирени з океану Пісню солодко-оманну, Бідне серце, щоб се чути, Хоче назавжди заснути, Не сягнувши землю. Плоть і світ! О прірво люта! Все в тобі наскрізь отрута, Щелепами позіхаєш і усе підряд ковтаєш. Як минути сіті? Ся пучина всіх ковтає, Ся щелепа всіх з'їдає! Ізраїле! Кита-звіра Де мета, і глузд, і міра? Плоть ту не наситиш! Розпусти свої вітрила, Розуму широкі крила, Пливучи по буйнім морю, Возведи зіниці вгору — Шлях знайдеш правдивий. Краще жити у пустині, Зачинившись у яскині, По безвіддях вік пробути, Знадних голосів не чути. Будь мені Іраклій тщивий Будь Іона прозорливий. Голови всічи зміїні, З китової блювотини Скочить дай на кефу.

Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає…

Вже хмара пройшла. Райдуга в небі грає. Нудьга пропливла. Цілий світ любо сяє. І весело серцю на сю чисту погоду, Коли світу злого стиха лютий подув. Звабливий наш світ, та для мене — пучина, Пітьма, хмари, лід, повна суму година. Проте вже веселка мені ясно заграла, І щира голубка мені мир здарувала. Печале, прощай! Прощавай, зла утробо! Вже кволості край, бо воскрес я із гроба. Давидова воле! Для мене кефа, земля ти, Веселка і світло, олива, верем'я й життя ти.

Бачачи життя осього горе

Бачачи життя осього горе, Що кипить, немов Червоне море, Вихором напасті, туги, бід, Я розслабнув, і жахнувсь, і зблід. Горе сущим у нім! Припинив я, бідний, біг свій скоро Щоб не впасти з фараоном в море. Вже до пристані біжу я, мчу, Плачем, криками кричу І здіймаю руки. Боже! У вогні не дай згоріти! В місті дай мені твоїм пожити — Хай у свій не втягне слід Блудний світ, сей темний світ! О милості бездна!