Читать «Збірка «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»» онлайн
Григорій Сковорода
Григорій Сковорода
Збірка «САД БОЖЕСТВЕННИХ ПІСЕНЬ»
Всякому місту — звичай і права…
Всякому місту — звичай і права, Всяка тримає свій ум голова; Всякому серцю — любов і тепло, Всякеє горло свій смак віднайшло. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на модний манір, Інший гендлює, візьми перевір! Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк. Я ж у полоні нав'язливих дум: Лише одне непокоїть мій ум. Ладить юриста на смак свій права, З диспутів учню тріщить голова, Тих непокоїть Венерин амур, Всяхому голову крутить свій дур. В мене ж турботи тільки одні, Як з ясним розумом вмерти мені. Знаю, що смерть — як коса замашна, Навіть царя не обійде вона. Байдуже смерті, мужик то чи цар, — Все пожере, як солому пожар. Хто ж бо зневажить страшну її сталь? Той, в кого совість, як чистий кришталь…
В город не піду багатий — на полях я буду жить…
В город не піду багатий — на полях я буду жить, Вік свій буду коротати там, де тихо час біжить. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Бо міста хоча й високі, в море розпачу штовхнуть, А ворота і широкі у неволю заведуть. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Ні, не хочу їздить в море задля золотих одеж, Бо вони ховають горе, сум і страх, журу без меж. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Йти гидую з барабаном завойовувать міста, Чи лякати пишним саном, щоб хилилась дрібнота. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Дух мій і наук не хоче, окрім розуму свого, Крім Христа святих пророчень — раю чистого мого О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. І нічого не бажаю, окрім хліба та води, Вбогість я за друга маю — з нею ми давно свати. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Мій маєток прежаданий — спокій, воленька свята. Окрім вічності, для мене лиш дорога ся свята. О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. А коли до всього того гріх збороти до кінця, То скажи тоді: якого ж треба прагнути вінця? О діброво! О зелена! Моя матінко свята! Тут веселість лиш для мене щиру тишу розгорта. Здрастуй, любий мій спокою! Ти навіки уже мій! Добре бути нам з тобою: ти для мене, а я твій. О, діброво! О свободо! Я в тобі почав мудріть. І в тобі, моя природо, шлях свій хочу закінчить.
