Читать «Тероріум» онлайн - страница 63
Василий Дмитриевич Кожелянко
Через день знічений Кіріл Кірілич невпевненою ходою увійшов у президентський кабінет:
- Он готов встрєтітся, Дотідортич.
- Хто?
- Пан Ко Ше Лін, глава «НХЄ Inc.»
- Га? Що? Пускай заходіт.
- Е-е-е, понімаєтє, Дотідортич… он, как ето… готов встрєтітся, еслі ви прієдітє.
- Я?
- Ви.
- Куда?
- Он сєйчас на Тайванє.
- Блядь! Сука! Кітайскій урод! Совсєм абарзєл! Я ж єго - в порошок… в пиль лагєрную!…
А. Д. Кромєшний почав бити чайний сервіз. Потім стомився, впав на канапу і жестами щось показував Кіріл Кіріличу.
- Што, Дотідортич? Послать? Понял. Куда? На…
Хорошо. Счас сдєлаю.
Кіріл Кірілич підвівся.
- Стой, Кіріл, - президент теж схопився, - ти шо, с ума сошол? Што, нє відіш, шо в странє творітся? Прікажи готовіть самольот, я лєчу к етой кітайской сволочі. Чєго он хочєт?
Голова правління «НХЄ Іnс.» Ко Ше Лін нічого від президента України А. Д. Кромєшного не хотів. Він лагідно і по-східному ввічливо прийняв Кромєшного, уважно вислухав, запросив взяти участь у чайній церемонії, і усім своїм виглядом демонстрував співчуття українському народові в особі високодостойного президента А. Д. Кромєшного у ці скрутні часи, водночас висловлюючи впевненість і надію, що під таким мудрим керівництвом, як його візаві, народ України здолає всі свої тимчасові труднощі та негаразди і прийде до затяжного процвітання. А щодо його корпораційного «хліба», «м’яса», «молока» на ринку України, то - рецесія, світова кон’юнктура, коливання цін, знаєте… Останню фразу Ко Ше Лін з поваги до Кромєшного навіть промовив українською, а не китайською, як розмовляв через перекладачку Ірен - до того.
Коли А. Д. Кромєшний повернувся в Київ, його зустрів півмільйонний мітинґ протесту, що тривав уже два дні.
- Чья ето робота? - спитав президент Кіріла, коли таємним підземним ходом пробрався із секретного аеропорту у свою резиденцію-фортецю на Банковій.
Кіріл завагався.
- Відіш, Кіріл, - розважливо промовив Кромєшний, - якби счас дєйствували бандити-ювеліри, я би вийшов до народу, ну, через телевізію, конєшно, і аргументовано доказав би, що нехватка продовольствія, ето дєло їх подлих рук. Саботаж, діверсії, врєдітєльство! А так? Нє валіть же всьо на уважаємих людей із «НХЄ Іnс.»! Чувствую я, Кіріл, прібліженіє піздєца, - Кромєшний стомлено гепнувся на канапу. - Визові мнє етого іщєйку учьоного, хочу восстановіть статус-кво.
- Кого визвать, Дотідортич?
- Кого кого, полковніка, блядь Ученія! І пусть у формє будєт!
Через довший як звичайно термін з’явився П. С. Ученій.
Уніформа вже не сяяла новизною, а навпаки, носила вторинні ознаки неафішованої пристрасті її носія до вживання нез’ясованого продукту стійкого бордового кольору. Коротше кажучи, полковницький мундир Ученія був забльований. Те, що пан Ученій, як завжди, був міцно напівп’яний, - самоочевидно.
- Товариш президент, - Ученій намагався триматися бадьоро, - полковник…
- Хто? - картинно приклавши руку до вуха перепитав президент.
- Полковник, - розгублено підтвердив Ученій.
- Е, нє, братєц, - заперечив президент, - ти уже нє полковнік, ти - хуй собачій.
Кромєшний повільно підійшов до отетерілого Ученія і почав зривати з його плечей погони. Але пришиті міцно, вони не піддавалися.