Читать «Тероріум» онлайн - страница 65

Готель залили двома суцільними шарами бетону - один зсередини, другий зовні, і утворився сірий паралелепіпед з камерами типу «кам’яний мішок». В один з таких і поселили пораненого терориста ювеліра Чіпку. Для в’язнів цього зразкового закладу не передбачалося жодних меблів, заарештований жив - спав, їв, сидів, стояв - на голій бетонній долівці, але для Чіпки, позаяк він був поранений і становив певну інформаційну цінність для КҐБ, золотарської служби і особисто полковника Ученія, зробили виняток і встановили в камері металеве ліжко з ватяним матрацом. Кожного дня до Чіпки навідувалося троє гостей: полковник Ученій, лікар і кат.

Спочатку до роботи брався полковник Ученій, він уперто розпитував Чіпку про якусь каблучку, яка, мовляв, вміє змінювати свій зовнішній вигляд, що ви, молодий чоловіче, можете сказати з цього приводу?

- Нічого я не знаю, про жодну каблучку нічого не чув, в очі не бачив цього ювелірного виробу!

- В мовчанку рішив грати, - бубонів П. С. Ученій і давав знак катови. Той дротяним батіжком бив Чіпку по ранах, що ще не зажили. Чіпка зомлівав, і тоді до нього підходив лікар. Робив стимулюючі ін’єкції, обробляв рани, міняв перев’язки. А потім Ученій розпочинав усе спочатку. Так тривало два-три рази на добу.

У ті години, коли йому давали спокій, а стимулятор приглушував біль, Чіпка впадав у напівмарення-напівсон - кожного разу бачив одне й те ж саме видіння.

Він - вільний степовий вершник. Має доброго коня, багато різної зброї: спис зі сталевим вістрям, аркан з кінського волосу, лук зі стрілами, криву дамаську шаблю і розкішний кинджал з руків’ям, обсипаним коштовним камінням. Одягнутий він у дорогий, але зручний одяг - темно-синього оксамиту шаровари і короткий кафтан з легкою посрібленою кольчугою поверх, чоботи з теж синього сап’яну із позолоченими шпорами, широкий шкіряний пояс на чотири бронзові пряжки і волової шкіри шапку, обшиту позеленілими мідними бляшками із зображенням захисних окультних символів.

Він воїн, але позаяк гідного суперника у цих степах для нього нема, то витязь Чіпка вирішив позмагатися із самим Сонцем. Він не пам’ятав, що достеменно, але твердо знав - Сонце йому завинило. Це - воно, воно! Що - не важливо!

Головне, що він, воїн Чіпка, мусить зійтися з цим Сонцем у смертельному двобої, бо так вимагає кодекс лицарської чести. Кожного ранку Чіпка підстерігав Сонце край обрію з надією прохромити його списом, коли воно буде сходити, але кожен раз Сонцю вдавалося перехитрити невправного засідника. Сонце спритно викочувалося на небо і згори глузливо позирало на запального вершника, що гарцював степом, погрожуючи йому списом. До вечора Чіпка ганявся за Сонцем, стріляв у нього з лука, метав списа, намагався заарканити - марно! Сонце спокійно котилося небом, потім розпухало, червоніло і ховалося за західний обрій. Чіпка спересердя застромлював списа в землю, розсідлував коня і, стриноживши, пускав пастися, сам вечеряв впольованою за днини дичиною та рибою і лягав спати. Зранку все розпочиналося знов.