Читать «Тероріум» онлайн - страница 62

- А ти, Степановичу, як вважаєш, - запобігливо спитав президент, - то кольцо, ну, ювелірний виріб, це їх, терористів-ювелірів, робота?

- Десь на процентів дев’яносто дев’ять…

- Хватіт, - вибухнув президент, - заєбалі! Ти мені коли конкретний результат доложиш?

- Якщо чесно, товариш президент, - алкоголь допоміг Ученію не розгубитися від президентського гніву, - то треба, аби вони, ці терористи - дівка і хлопець - видужали, а вже тоді я виб’ю з них усе. - Він твердо знав, що в такій ситуації головне виграти час - старий каґебіст бо! А потім щось придумає або складе якусь чергову, цікаву для Кромєшного байку, або - треба знову готувати евакуацію.

- Харашо, - Кромєшний сам себе заспокоював, - несеш отвєтствєнность лічно. Вилікуй їх, а потом пускай сознаются. Чи як?

- Так точно, товариш президент!

- Свободєн.

П. С. Ученій почвалав до виходу.

- Степанович!

- Слухаю, товариш президент! - Ученій крутнувся на підборах, заточився і ледь не впав.

Президент кілька секунд задумливо дивився на нього, а потім криво посміхнувся і махнув рукою:

- Нічого, Степановичу, йди, працюй.

Президент А. Д. Кромєшний у пориві відчаю хотів було спитати Ученія, що коїться з постачанням населення харчами, але вчасно схаменувся - не той дискурс. Тому він звелів помічникам негайно знайти і запросити до себе - для обміну думками - керівника корпорації «Не хлібом єдиним. Іnс.» пана Ко Ше Ліна.

Ось зараз я цьому китайцеви,… налаштовував себе на грізний державницький лад президент Кромєшний.

Прибіжить він оце, цей зажерливий китайський олігарх, стане ось там на килимі і чекатиме, поки я, президент великої могутньої країни, виявлю йому свою ласку подивитися на нього. А я, похмуро, мовчки і зосереджено, походжатиму вздовж свого стола, розкурюватиму люльку (треба для цієї нагоди обов’язково собі справити, здається, у коморі-сейфі є кілька «дангілів») і тягнутиму павзу.

Довго тягнутиму. Потім китайська морда кашляне. Я не зверну уваги. Ще потягну. А потім неуважно підведу на нього важкий погляд і довго дивитимусь просто в очі.

Китайський павук почне нервуватися. Ось тоді я й завдам психологічного удару:

- Как ві думаєтє, товаріщ Ко Ше Лін, сколь бєзгранічним єсть тєрпєніє украінского народа?!

Він закліпає своїми вузькими очима. І вже тоді я дам йому пиздюлєй по повній програмі. В результаті - через годину у магазинах буде повно харчів, через день зникнуть черги, через тиждень знизяться ціни… А потім вдячний народ восхвалить свого президента…

Керівник «НХЄ Іnс.» пан Ко Ше Лін не прибіг. Ні через годину, ні через день, ні через тиждень.

Соціум тим часом почав самоорганізовуватись. Замість безладних блукань містом з вимогами «Хліба!» почали з’являтися злагоджені маршові колони з гаслами «Геть!»

А. Д. Кромєшний затужив. А одного ранку звелів Кірілови - особисто - як собі хоче, знайти можливість йому, президентови України, зв’язатися з цим клятим (шановним і впливовим підприємцем) Ко Ше Ліном.