Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 41

— По п’ять кілограмів? — здивувався Армен.

— Ну, Армен не залишить голодними моїх пташенят! — втрутилась Асмік. Вона сказала це так ласкаво, що Армен почервонів.

— Звичайно, — погодився він, — голодними не залишаться.

Надвечір Асмік повела своїх квочок разом з виводками до річки. Слідом за нею, ховаючись за огорожею, скрадався Сето. Йому, проте, не вдалося заховатися від зірких очей діда Асатура.

— Ану, забирайся подалі від ферми, бо, клянусь бородою, шкуру спущу! — закричав мисливець.

— Яка там ферма! — засміявся Сето. Он нашу ферму вода понесла!

Дід кинувся до річки.

«Ферма» справді відпливала. Крихітні гусенята, каченята й лиски, опинившись у своїй стихії, з радісним пищанням захоплено пливли за течією. Вода відносила їх далі й далі, а стурбовані квочки метушились на березі, немовби закликаючи допомогти їм врятувати життя дивних пташенят.

ЧАСТИНА ДРУГА

Севан сьогодні і завтра

Читачу, проїжджаючи в червні через Семенівський перевал, ти не зможеш стримати свого захоплення, побачивши озеро Севан. Як би ти не квапився, зупинишся, щоб помилуватися незрівнянною красою водяної лазурі, що перебуває в спокійних обіймах гір.

Чудовий Севан о цій порі року! Завжди оголені і похмурі гори навколо озера в червні одягаються в пишне зелене вбрання, прикрашаються безліччю квітів. І коли дивишся на Севан, два різко відмінних у своєму забарвленні відтінки тішать око: безкраїй блакитний простір водяної гладіні і смарагдова зелень гір, що біжить від озера вгору, до самого неба.

Одного такого червневого ранку на схилі гори, яка нависла над селом Лчаван, сиділи знайомі нам хлопці і милувалися чудовою мирною картиною, що розкинулася перед ними.

Колгоспний сторож Асатур, постійний супутник, сидів поруч і, стискаючи колінами рушницю, пильним оком оглядав зелені колгоспні поля пшениці і плантації тютюну, чи не забрела часом куди-небудь худоба? Недалеко паслися телята, а з-за густої живої огорожі долинав різноголосий хор пістрявих вихованців птахівницької ферми.

Повітря було напоєне ароматом квітів. Мелодійно дзижчали бджоли, невтомно перелітаючи з квітки на квітку.

Над водяною гладінню Севану здіймалися легкі, ледве помітні випари, покриваючи її тонким, прозорим серпанком. Здавалося, мати-природа одягала ніжне покривало на свою улюблену дочку — казкову сплячу красуню.

Мир і спокій панували навколо, і лише час від часу долітало з Гіллі зловісне: «Болт… бо-олт… болт!..»

— Ну, чи не насмішка природи це, Армене? — запитав Камо.

— Що?

— А те, що наше село гине без води, а там, внизу, її ціле море… Там земля задихається під водою!

Армен відповів не зразу. Останнім часом діти були заклопотані й сумні: почалися засушливі дні.

— Що не говоріть, — сказав після короткого роздуму Армен, — вода в озеро Гіллі звідкись надходить. Ти сам подумай, Камо: звідки в Гіллі так багато джерел? Звідки вони беруться? Може, якраз під нашими полями є якісь підземні води, адже там грунт м’який, вода швидко просочується, утворюючи цілі водоймища.

— Розкопати б, вивести нагору, — сказав Камо.