Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 39

…Асмік і сама не спала цілу ніч і матері не давала заснути.

— Мам, мам, пташеня знову стукнуло… Але чому ж не вилуплюється? — безперестанку говорила вона матері.

Щоб не заснути, Асмік почала читати, але незабаром книжка вислизнула з її рук і впала на підлогу. Асмік перелякано схопилася. Першою думкою її було: чи не задушила вона пташенятко?

Ніби у відповідь на запитання дівчинки під пахвою у неї щось заворушилося.

Асмік сунула руку за пазуху, намацала і вийняла уламки шкаралупи, а потім крихітну істоту: жовтеньку, кругленьку, з плоским, ще м’яким дзьобиком, з пушком, що ледь-ледь пробився. Безпорадна, вона до сліз схвилювала дівчинку.

— Яке славненьке, яке гарненьке! — повторювала Асмік, розглядаючи новонароджене гусеня, що сиділо у неї на долоні,

— Доню, що це в тебе? Вилупилося? — почувши її голос, прокинулась мати.

— Ти поглянь, мам… воно ще мокреньке… дати йому зараз яєчного жовтка?.. Ой, воно може замерзнути!

І Асмік обережно поклала гусеня під теплу ковдру.

Радість

Так було цієї ночі і в багатьох інших будинках села Лчаван. У дітей під пахвами починали ворушитися пташенята, чувся легкий тріск шкаралупи, тоненьке попискування. Легенькі, пухнастні, теплі істоти виглядали на світ із своїх темниць.

І радість же була в цей день у селі! Дітям не хотілось розлучатися з своїми вихованнями Вони пестили гусенят, годували крутим жовтком, і дуже неохоче відносили на ферму.

На фермі панувала метушня. Почали вилуплюватися гусенята і в квочок.

Квочки сердито квоктали, не знаючи, що їм робити — чи то доглядати новонароджених, чи то сидіти на яєчках, чекаючи появи інших. їх, очевидно, дивував неприродний вигляд курчат: таких незграбних зроду в них не було!

Почали тріскатися яєчка І в другому, справному інкубаторі. Дід Асатур поглядав на маленьких кругленьких пташат, що копошилися в «печі», і тільки похитував головою.

І такі великі були здивування і радість діда Асатура, що він поспішив одразу додому, щоб поділитися думками з своєю дружиною.

— Кажу тобі, Наргіз, з цієї залізної печі пташата сотнями вилуплюються, — розповідав старий, за своєю звичкою, все перебільшуючи. — Ти подумай тільки, яку розумну штуку вигадали! Подумай лише, скільки курей звільняється від своїх обов’язків — не треба їм цілий місяць на яєчках сидіти, не треба курчат доглядати… нехай собі залізна квочка курчат висиджує. Бачиш, чого наука досягла!

— Щоб мені осліпнути! Хіба без матері курчат виводять? Хіба без турбот матері, без серця може щось вийти? — обурилась стара.

— Що тут серцю робити? Курчата вилуплюються, Анаїд годує, доглядає їх — якої тобі ще треба матері, якого серця? — розсердився дід.

— Як же можна без матері? Хіба без матері обійдешся? — обурювалась Наргіз, що, як і всі матері, провела немало безсонних ночей біля колиски своїх дітей. І дивно було їй чути, що якась жива істота може народитися і жити без материнської ласки і піклування.

Дід квапився назад, в сарай.