Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 30

В розпалі роботи до хлопчаків підійшли Баграт і Арам Акопян. За ними йшов Камо,

— Анархія!.. — почав було голова, але загнувся. — А знаєш, — сказав він учителеві, — в них дещо виходить. Проте ферму я оформлю лише тоді, як з’являться пташенята.

— А до того часу? — запитав стурбовано Камо.

— До того часу тільки корм видам… авансом. Більше нічого,

— А трудодні працівникам? — жартома запитав Камо.

— Що? Трудодні? Поки пташенят на власні очі не побачу, ніяких трудоднів!

У колгоспному сараї

«Коли ж вилупляться пташенята? Чи не захолонуть яєчка…» — тільки ці думки і хвилювали Асмік.

До полудня в сараї чергував Грикор, який учився на другій зміні, і стежив за поводженням квочок. Після уроків його зараз же підмінювала Асмік, при-ходячи в сарай просто з школи. Тут вона залишалася до вечора, тут і уроки готувала.

За Асмік в сарай прибігала мати.

— Ох, осліпла б я, доню! Адже ти сидиш тут голодна… Чому не приходиш обідати? — хвилювалась вона. Однак, зрозумівши, що дочку так чи інакше від інкубатора не одірвати, бігла додому, щоб принести їй обід.

Якось Грикор прийшов у сарай і заявив, що він більше не зможе чергувати, бо за два тижні, протягом яких він відлучався від худоби, на нього нарікають тваринники.

— Що ж робити? — жахнулася Асмік. — Хто догляне квочок, увечері і вночі почергує? Камо так завантажений — у нього і школа, і комсомольська організазація, і піонерські загони. Що нам робити? Сето може перебити всі яєчка.

— Мати твоя догляне, я її умовлю, — сказав Грикор.

Але Анаїд, завжди ласкава й добра, на цей раз, коли вони прийшли до неї, не погоджувалася:

— Та що ви, у мене й без вас турбот досить! І у мене є свій план у колгоспі… свої трудодні… не можу ж я від них відмовитись…

— Тітко Аиаїд, велике діло твої трудодні!.. Люди життя не шкодують…

Грикор, за звичкою, жартував, але Анаїд сприйняла його слова серйозно. Вони боляче вразили її; батько Асмік загинув на фронті.

Усмішка, що вигравала перед цим на приємному смаглявому обличчі Анаїд, зникла. В її великих гарних очах блиснули сльози.

— Та хіба ми не жертвували, Грикоре, любий? Навіщо ти мені такі слова говориш? — м’яким, материнським тоном дорікала попа хлопчикові,— Нема ж кому, крім мене, в нашій родині заробити…

В інший час Грикор ще пожартував би, але зараз в його очах не спалахнули, як завжди, веселі іскорки. Хвилювання, що охопило жінку, передалось і йому. Б горлі у хлопчика защеміло, серце стиснулось. Грикор швидко відвернувся, щоб Анаїд і Асмік не помітили, що його очі стали вологими.

Наступного дня Грикор з’явився в сараї з своїм сінником у руках.

— Отут я спатиму, поки курчата не вилупляться, — сказав він Асмік і почав збивати сіно, лаштуючи собі постіль в кутку сарая.

— А може, не треба? Адже простудитись можна?.. — намагалась відмовити його Асмік.

— Ні, — впевнено сказав Грикор. — Ти сама говорила, що яєчка гагар і чайок зникають. Хто їх краде?.. Треба нам про це довідатись?.. А яке я собі містечко влаштував, поглянь, — додав він, милуючись з своєї постелі.