Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 18

«А що, — подумав він, — коли тут де-небудь є дірка, в цьому кошику? Я одразу ж піду на дно… Треба вибратись на острівець…»

Враз Камо почув зовсім близько самовдоволене гелготання дикого гусака. Хлопець розсунув очерет, і перед його очима, в пишній молодій зелені, у всій своїй невимовній красі блиснуло озеро.

— Скільки ж тут гнізд! Це справжнє пташине царство! — вигукнув із запалом Камо.

Наламавши очерету і склавши його собі під ноги, він став на нього і, обернувшись, пронизливо закричав:

— Гей, Армене, Грикоре!.. До мене, гей!.. Нове озеро знайшов!

Серце Камо сповнилось радістю. Він не міг відвести здивованих очей від блискучого на сонці водяного дзеркала. Птахи вкривали його спокійну поверхню: качки— червонопері, червоноголові, лиски відливали чорним оксамитом, сірі водяні перепілочки, зеленоголові селезні, білі й сірі чаплі, які непорушно завмерли на своїх довгих, подібних до палиць, ногах…

Камо побачив великих білих птахів з рожевуватими крилами і дуже довгими червоними ногами.

— Фламінго! — в захваті вигукнув він. Досі хлопець бачив цих птахів тільки на малюнках.

«Шкода, що немає тут Асмік, — подивилась би! І як би здивувався Грикор, якого вражає кожна дрібниця!.. От здивуються всі в школі!..» думав він і гарячково нишпорив по кишенях У нього десь був папір і олівець, і йому хотілося, хоч би наспіх і грубо, намалювати цю чарівну картину.

Рука хлопчика доторкнулася до фотоапарата, що висів на грудях. Він зрадів: зовсім було забув про нього!.. І Камо квапливо почав робити знімки, насамперед, звичайно, з колонії рожевих фламінго, які на довгому шляху свого перельоту випадково обрали цей куток для відпочинку.

Поряд з фламінго походжали великі, завбільшки з доброго барана, білі пелікани. Вони занурювали свої величезні дзьоби в озеро, з надзвичайною спритністю відшукували ними рибу, а потім, високо підкинувши свою здобич, ловили її на льоту.

«Вони підкидають рибу і перевертають її для того, щоб проковтнути не з хвоста, а з голови: з хвоста її не проковтнеш — упреться в горло плавцями», подумав Камо.

Він навів апарат на гнізда бакланів, схожих на гігантські перевернуті шапки-папахи. І біля кожного гнізда — купи риби. «Це їхня заготівля поживи про запас», здогадався Камо.

Недалеко в очереті він помітив гніздо якоїсь болотяної пташки, що теж сиділа на яєчках. До гнізда підлетів самець. Пташка знялась і полетіла, мабуть, поснідати, — а самець сів на гніздо.

«Цікаво, чому наш півень ніколи не зміняє квочку? — подумав Камо, але зараз же знайшов відповідь: — Значить, в цьому немає потреби. У курки є господарка, яка її годує, а хто нагодує цю бідну дику пташку-матір?»

Враз на середині озера з несамовитим криком знялася сіренька качечка. Вона витягувала голову і била крилами, намагаючись злетіти, але щось, ніби прив’язана до ноги гиря, тягнуло її у глибину озера. Ось качечка що було сили рвонулась вгору, і Камо побачив, як під черевом у пташки майнула блискуча спинка видри. «Підводним човном» підкралася вона до своєї жертви… За кілька секунд там, де тільки що весело гралася качка, підіймалися бульбашки і плавало сіре пір’я. Бульбашки лопались, розходились по воді колами, а згодом вони зовсім зникли, і на озері знову запанувала така тиша і спокій, ніби нічого й не сталось.