Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 17

— Ось і накрили стіл. Армене, давай яєчка! — наказав він. — Грикоре, як твій шашлик?

Весняний день був тихий і лагідний, сонце — живодайне і ласкаве. Якась особлива радість охопила дітей в цьому чарівному куточку.

З великим апетитом вони з’їли і шашлик з качки і яєчка. Охочіше за всіх їв, звичайно, Грикор, який серед своїх товаришів славився ненаситним апетитом.

Поснідавши, діти знову рушили на полювання за яєчками, веселими вигуками відзначаючи кожне знайдене ними гніздо.

Радість їх тривала, однак, не довго.

Несподівано, здавалося, зовсім-зовсім поруч, за очеретяною стіною по той бік протоки, розляглося знову знайоме страшне ревіння.

Асмік упустила з подолу зібрані яєчка, а Грикор з переляку поспішив до човна.

Камо похмуро глянув на очерет.

— Вернімося, — схвильовано запропонував Грикор.

— Ні, пливімо туди, — твердо сказав Камо і взявся за весла.

Армен хотів заперечити, але, поглянувши на сміливого товариша, зніяковів і промовчав.

Таємниче озеро

— Нам далі пливти нікуди: за цією стіною ще один басейн — останній, — сказав Армен. — Далі — рівнина, вкрита очеретом, а ще далі — торфовище Басар-гечара.

— Як останній? Хіба ви не чуєте, як птахи перелітають через очерет і сідають на тому боці?.. — вигукнула Асмік. — І який пташиний галас! Як кричать там птахи!.. Значить, і там є вода!

— Як же туди потрапити? Тут болото і такий густий очерет, що не доберешся, — розвів руками Армен.

— До пас тут, мабуть, ніхто не бував!.. Цікаво, що за цією стіною? Можливо, там водяться які-небудь дивовижні тварини? — хвилювалася Асмік.

— Або водяні духи, про які розповідав дід Асатур, — засміявся Грикор.

«Болт… бо-лот… болт!..» загриміло на тому боці очеретяної стіни.

Тепер не могло бути ніякого сумніву: таємниця схована там!

На човні пройти далі було неможливо. Камо вирішив пробратися крізь стіну очерету сам. Вести за собою товаришів у це небезпечне, незнайоме місце він не хотів. Йому і самому було боязко, але жагуче бажання розкрити таємницю, сховану озером, перемогло в ньому страх.

Взяти в Армена фотоапарат і виплигнути з човна на купину було для Камо справою однієї хвилини.

— Я швидко повернуся, — сказав він товаришам і, глянувши на Асмік, що завмерла від страху, посміхнувся їй і зник в хащах очерету.

Всі притихли і з жахом дивилися йому вслід.

З завмиранням серця прислухалася Асмік до того, як тріщить очерет, і, стежачи за його верхівками, вгадувала по їхньому коливанню, куди пролягав шлях Камо.

* * *

Під ногами у Камо хлюпала вода, і, щоб не загрузнути, він спочатку легко перестрибував з купини на купину. Але води дедалі ставало більше. Не можна було зупинятися ні на хвилину — ось-ось провалишся. І Камо ступав по очерету, нагинаючи його цілими снопами і укладаючи собі під ноги. Це, звичайно, затримувало його просування.

Плескіт води і крики птахів наближалися. Камо хотів скоріше дійти, скоріше довідатись, що там…

Цому набридло нагинати і складати очерет. Може, вдасться пройти крізь нього й так? Камо спробував обійтись без містків, але ноги його одразу ж увійшли по колїна у воду і вперлися в сплетене коріння; ніби він був у кошику, напівспущеному у воду.