Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 136

В цей час до них підійшли спітнілі Асмік і Грикор, а слідом за ними і дід Асатур.

— Що? Які відомості? — запитала Асмік і, побачивши сумні обличчя хлопчиків, насупилась.

Так стояли вони мовчазні, коли на дорозі з’явилась ціла процесія: попереду йшов Арам Акопян, а за ним бігли піонери.

Учитель, посміхаючись, показав на кварти, які бережно несли в руках хлопці.

— Гас?.. — захвилювався Камо.

Він узяв одну з кварт, надпив і радісно скрикнув:

— Гас! Гас!.. Скоріше беріть ломи, кирки! Ходімо!

Схопивши лом, який стояв біля будинку, Камо стрімголов побіг стежкою, що вела на Далі-Даг.

Армен, Грикор і Сето, захопивши кирки, побігли навздогін.

Лчаванці нічого не розуміли. Вони здивовано поглядали на все це з дахів своїх будинків і похитували головами — йти до Чорних скель вважалось у них поганою прикметою. А Сона посилала вслід дітям, що бігли, свої прокльони:

— Розуму дітей позбавили!.. Ти куди, Сето?.. Додому, кажу тобі, додому! Ух, щоб тебе розірвало!..

Але Сето був уже далеко.

Армен, обернувшись, побачив Асмік.

— Ти куди? Ти ж стомилась, вертайся додому. Ну, вертайся ж!..

— Ти так ласкаво просиш мене, що я вже не почуваю втоми, — засміялась Асмік. — Ні, ні, я вас не покину… Адже я теж хочу знати, що ви робитимете!..

Де ж копати?

Піднімались на гору всі мовчки, замислившись. За ними в супроводі свого нерозлучного Чамбара йшов дід Асатур. Думали про одне. Знали, що під цими скелями, можливо, навіть у них під ногами, з гірського озера Гіллі тече ціла річка. Але, де саме вона протікає і куди вони йдуть зараз, цього ніхто не знав. І все ж, незважаючи ні на що, вони змушені були йти, не могли не йти… Хіба ж можна було всидіти спокійно, коли знайшлась вода, яка пропадала віками, — знайшлося щастя народу!..

Ішли вони, йшли, спітнілі, стомлені. Нарешті зупинились, тяжко дихаючи, і Армен запитав:

— Але куди ж ми йдемо?

Камо розсердився:

— Ідемо на гору!.. Копати йдемо. «Куди йдемо»?!

Блиснувши очима, він глянув на товаришів.

— Так, але де ж ми копатимемо?

— Де?

Камо зніяковів. Досі йому здавалося. що досить встановити, ідо під схилами Далі-Дагу тече вода, і можна вважати, що нею вже забезпечені колгоспні поля і ферма і що посуха їм не страшна. Зараз він зрозумів, що перед ними постало найважче питання: де копати?.. Схили Далі-Дагу розбігаються на всі боки на двадцять-тридцять кілометрів, а в потоці води, певне, немає і метра завширшки… Спробуй знайти цю крихітну жилку в такому величезному тілі!..

— Ходімо, хлопці, назад, — запропонував дід, набиваючи тютюном свою люльку, — ходімо, з людьми порадимось, послухаємо, що скажуть…

Перш за все хлопці пішли до голови колгоспу Баграта і доповіли йому про наслідки своєї розвідки.

— Оце по-військовому: виконав завдання — з’явись на доповідь до начальства, — з задоволенням промовив Баграт. — Виходить, воду ви знайшли, тобто ще не знайшли, але розвідали? Треба організувати розшуки. Добре…

Баграт замислився.

— Ну, люди, — звернувся він після невеликої паузи до колгоспників, які були в канцелярії, — що ви скажете? Наші хлопці зробили відкриття: вони знайшли воду, яка давно зникла, встановили, що вона тече під нашими землями, тоді як ниви гинуть від посухи, а от де — не знають. Що нам робити?