Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 130

— П’ять бутлів? Отже, п’ять разів пірнути і п’ять разів випливти? Та ще й розбити бутлі?.. Ні, це неможливо. Ти бачив, Камо, мене ледве витягли першого разу…

— Цікаво, який вони знайдуть вихід? Помовчимо… Надзвичайно допитливий розум у цих хлопців! — прошепотів на вухо товаришеві Ашот Гаспарян і любовно глянув на серйозні обличчя хлопців.

— Це вірно… — задумливо відповів Армен. — До того ж, якщо розбивати бутлі по одному, гас розіллється. Нам треба вилити весь гас зразу у підводну щілину, тільки тоді й буде толк… От якби одна велика посудина була, хоч би глечик для води чи балон літрів на п'ятнадцять…

— Глечик для води? — підвів голову дід Асатур. — Глечик дістати легко. Його можна попросити в кочовищі азербайджанців. Це на тому боці гори, в напрямку Казаху, зовсім недалеко від нас. Попросіть від мого імені, вони мене добре знають…

Піти за глечиком зібрався Камо, але Сето випередив його.

— Я ж сказав, що мушу свій гріх перед Асмік загладити! — запротестував він і, як був напіводягнений, побіг до наметів азербайджанців.

Коли Сето зник, Камо, обернувшись до товаришів, сказав:

— Який став Сето!..

— Це твоя заслуга, Камо. — посміхнувся Армен. — Ти правильну повів з ним політику.

— За твоїм методом, — засміявся Камо.

— А я просто здивувалась, як Камо, ну, прямо-таки за одну мить, обеззброїв цього злюку, шибеника. Невже ти такий сильний, Камо? спитала Асмік, лукаво на нього поглядаючи.

Несподіваний комплімент збентежив Камо.

— Н-не знаю… — пробурмотів він.

— Ну, як би там не було, ти заслуговуєш на подарунок. Зараз буде готовий… — І Асмік, зіскочивши з місця, почала зривати квіти.

В цей час геологи підходили до урвища навпроти озера. Воно починалося на одній з вершин і спускалося до підніжжя її.

— Мені здається, — сказав Ашот Гаспарян, — що з того, як збудована ця гора, ми можемо дізнатися, куди повинна текти вода: чи по той її бік — до Казаху, чи по цей — до Севану.

— Звичайно, можемо… І, правду кажучи, не з’ясувавши цього, ми не маємо права марно мучити хлопців, — сказав його товариш.

— Зрозуміло, що коли вода тече в бік Казаху, то вливати гас в отвір немає рації, тим більше, що для цього треба пірнати на дно озера.

Позаду них почувся веселий сміх Асмік.

— Глянь, Армене, — казала вона, зриваючи квітку за квіткою, — які вони красиві та запашні!..

Нарвавши квітів, Асмік сплела з них вінок і жартома наділа його на голову Камо.

— За виправлення Сето… за врятування моєї ферми… — перераховувала вона заслуги Камо. Але в мого поета серце па шматки розривається, — обернулась вона до Армена. — Стривай, зараз і для тебе сплету.

Асмік оплела ще один вінок і наділа його на голову Арменові.

— Ой, як же ти покращав, Армене, хоча… ти завжди був гарненьким, — жартувала дівчинка.

В цей день Асмік була на диво балакучою.

— А Грикор?.. Бідний мій братік-пастушок!.. Почекай, тобі я нарву нарцисів, Від твоїх жартів віє запахом нарцисів. Па! Ось тобі мій подарунок. Але якщо ти не будеш лікувати ногу, як ти обіцяв, я тебе перестану любити. А ти що, мій любий дідусю, як дитина, засмутився?.. На цей букет тобі. Бачиш, які в тебе гарні онуки?