Читать «Людина без серця» онлайн - страница 26
Олесь Бердник
— Так, про ці речі я поінформований, — скромно підтвердив Шаукель.
— Тоді ти мусиш знати, що нам треба діяти якнайрішучіше. Політичні загони — це крапля в морі. Нас повинні цікавити, насамперед, роботи наших дослідних інститутів.
Шаукель самовдоволено посміхнувся.
— Чому ти радієш? — глянув на нього з подивом імперський міністр.
— Маю підстави, Герман. Даремно ти думаєш, що Ганс Шаукель займеться тільки дрібними політичними авантюрами. Ми теж готуємо грандіозне відкриття, можливо, навіть грандіозніше, ніж все, що роблять зараз комуністи. Коротше: механічне серце сконструйоване.
— Ова? Нарешті! — Герман Тод рвучко подався вперед.
— Винахід Берна поставить нашу країну на перше місце в світі. Звичайно, роботи ще не цілком завершені, але вже ясно, що ми одержуємо колосальну зброю. Таємна поліція встановила нагляд за клінікою Берна. Вчора мене повідомили, що перший вдалий експеримент над людиною здійснено. В нашому місті вже є людина з механічним серцем. Берн не знає про наші наміри, але мені здається, тепер, коли роботи закінчено, треба розкрити карти. Сьогодні ж ми викличемо його до себе і поговоримо про все відверто.
— Людина з механічним серцем? — вражено бурмотів старий міністр.
— Механічне серце — це броньоване серце, принаймні таким його можна зробити, це серце солдата, який не боїться кулі, якому не страшна примара смерті,— все дужче й дужче запалюючись, говорив Ганс Шаукель.
— Це сто тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон безсмертних, невразливих вояків, які підуть за нашим наказом хоч до чорта в пекло. О господи! — Імперський міністр набожно звів догори руки. — Нарешті ти зглянувся на твоїх вірних слуг!
— Ну ось, так завжди буває на світі,— напівжартівливо, напівсерйозно поскаржився бос. — Хтось робив справу, а дякують богові.
Старик повернувся до Шаукеля і поляскав його по плечі.
— Ганс, корпорація ніколи тебе не забуде. Ми робимо спільну справу, а бог… що ж, нехай він допомагає нам всім. В Браунгтоні мені сказали, що ми повинні самі собі допомогти і самі собі віддячити за наші турботи. — Він показав рукою на схід. — Он там. Розумієш мене? Подяка там.
— Вічні обіцянки, — пробуркотів Ганс Шаукель, хоч на обличчі його вже проступив вираз задоволення. Імперський міністр таки оцінив його старання.
Вони вже в’їхали в місто, коли бос раптом надумався:
— Стривай, а чи не викликати поліцай-президента? Може, він повідомить нас про що-небудь цікаве.
Шаукель вийняв з невеличкої ніші поперед себе трубку радіотелефону і, натиснувши потрібні кнопки, гукнув у мембрану: