Читать «Людина без серця» онлайн - страница 24

— Ти моя єдина, моє життя, — з такою ж щирістю відповів він.

— Тоді послухай, — провадила далі жінка. — Ми підемо до Берна разом і почесному, по-діловому про все йому розповімо. Я вірю, що він стане на твій бік, він теж фантазер і мрійник, і тоді без примусу, без насильства ви станете робити велику спільну справу. Він залишиться нашим другом, нашим порадником. Хіба ж ти не розумієш, що друг завжди може принести більше користі, між пригнічений, подавлений раб, безвільний лейб-медик?

— А якщо він не погодиться? — нетерпляче урвав її мову Петер.

— Якщо він не погодиться, тоді…-Евеліна на мить завагалася… — тоді ти будеш діяти, як тобі підказує твій вели кий розум.

Він погодився. Більше того: він навіть в душі зрадів такому повороту справи. Його дружина ніколи не радила йому дурниці. Нехай буде так, як вона каже. Сьогодні вони не підуть до Берна. Сьогодні вони будуть відпочивати. І без того цей день надто важкий. Але завтра зранку в його житті розпочинається нова сторінка.

— Ти кудись зібралася? — спитав він, побачивши, що Евеліна шукає свою сумочку.

— Полеж трохи, Петер, я сходжу до моєї кравчихи і за півгодини буду вдома. Берись до роботи, а, може, краще ляж відпочинь.

Він заспокоївся, втихомирився і, наче добродушне, безневинне дитя, ліг на канапі. Важка втома опанувала все його тіло, навіяла сон.

— Йди, Еве, — промовив він. — Тільки не барися.

Берн зник

Пана імперського міністра виїхав зустрічати на аеродром сам політичний бос корпорації «Золотого ангела» Ганс Шаукель. Високоповажна особа — імперський міністр Герман Тод — повертався з далекої заокеанської столиці, куди він їздив для короткотермінових переговорів.

Ганс Шаукель, низенький, опасистий, з круглими рум’яними щічками, стояв уже біля бетонованої доріжки, коли велетенський реактивний літак підкотив до похмурої каркасної будови аеропорту. Шаукель був у доброму гуморі. Він, людина впливова і можновладна, мав чим похвалитися сьогодні своєму товаришеві і співбратові по найважливіших державних справах — імперському міністрові Тоду.

Коли високий, сухорлявий старик Герман Тод зійшов по східцях з літака і вони щиро потиснули один одному ру ки, Шаукель урочисто промовив:

— Ну, Герман, я хочу почути від тебе, яку вісточку ти привіз нам з Браунгтона? Щось у тебе не дуже радісне

обличчя. Чи не провели тебе наші заокеанські товстосуми за ніс?

Тод похмуро відрубав:

— Похвалитись нічим.

— Ова! І заради такого безвідрадного висновку треба було гайнувати десять днів?

— Ти, Ганс, прекрасно розумієш, що людей, які їдуть з проханням, рідко зустрічають квітами. Наші браунгтонські друзі з самого початку взяли диктаторський тон. Добре, що мені вдалося виканючити у них хоч деякі поступки. Так, так, в повному розумінні слова — «виканючити».

Опецькуватий Шаукель, здавалось, слухав неприємні новини з байдужим і навіть вдоволеним поглядом. Справді, чим гірші справи у Тода, тим яскравішими будуть політичні перемоги, яких домігся він за час відсутності імперського міністра.