Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 51

Не кажучи ні слова, він потягнув Ніну за собою, туди, де скеля круто обривалася до моря. Підводне каміння, ледве заховане під поверхнею води, підносило вгору гострі шпилі.

Глоба підійшов до самого краю скелі. поруч із собою поставив Ніну. Закусивши губу, вона намагалася не плакати.

— Ану, швидко назад шлюпку, бо залишиться від вашої піонерки тільки мокреньке місце, — і Глоба легенько штовхнув Ніну, наче показуючи, як скине її вниз, зі скелі.

— Хлопці, тікайте! Тікайте, хлопці! — раптом закричала Ніна.

— Цить! — крикнув Глоба, але Ніна не замовкала.

— Він і вас повбиває, - кричала вона, — тікайте!

Але піонери і не подумали тікати Помалу вони пригнали шлюпку і човен знову до скелі.

Тільки тепер пожалкував Андрюша,

що не попросив Бориса Петровича або когось із старших поїхати разом з ними.

Хлопці, понурившись, не дивлячись один одному в очі, вийшли на скелю. У Васі по нозі ще текла кров. Він знесилився, і чорні плями з’являлися йому в очах.

Глоба відпустив Ніну і підійшов до них. Обличчя його, люте й червоне, зараз кривилося усмішкою.

Він підійшов до Васі, грубо схопив його за руку і штовхнув у шлюпку. Знесилений Вася не опирався і впав просто на дощане дно. Глоба підійшов до гоночного човна і каблуком став несамовито пробивати обшивку.

Тонкі стінки легко ламалися під ударами Глобиного каблука. Скоро човен вщерть наповнився водою і став тонути.

Зі сльозами на очах дивилися піонери, як гине гордість їхньої водної станції — гоночний човен. Коли вже стало ясно, що на човні нікому ніколи не вдасться більше їздити, Глоба, не звертаючи уваги на піонерів, повернувся на шлюпку.

Він двічі вдарив веслами по воді, і шлюпка відпливла від скелі Вася лежав на дні, і все-таки Глоба боявся, щоб хлопець не вискочив і не втік. Глоба не міг більше гаяти часу. Він вирішив зв’язати Васю, від’їхати трохи далі від скелі Дельфін і кинути хлопця у воду, щоб раз і назавжди звільнитися від свідка. Тим же самим мотузом він зараз міцно, морськими вузлами скрутив йому руки й ноги.

Побачивши, як Глоба в’яже Васю, школярі на скелі закричали, почали кидати в шлюпку каміння, що падало, не долітаючи, у воду. Від неможливості що-небудь зробити, чимсь допомогти товаришеві, Ніна навіть заплакала

Глоба від’їхав ще далі від скелі і раптом на мить спинився. Йому почулося ніби тихе рівне гудіння. Він прислухався, проте, крім тихого плюскоту хвиль в камінні скелі Дельфін, нічого не почув. Він став у шлюці і підняв Васю, вирішивши розправитися з ним тут-таки і якомога швидше їхати до міста, щоб встигнути на поїзд.

Вася кричав. Він кричав щось незрозуміле, але страшне, і піонери на скелі заплакали і раптом Васин надривний крик припинився.

Глоба підняв Васю в повітря.

Біла довга моторка з червоними ватерлініями, одгортаючи велику шумну хвилю, випливла з-за рогу скелі Деліфін.

Епропівеці, стояв біля високого білявого чоловіка з малиновими петлицями. Кобури в обох були розстебнуті. Позаду них виднілося схвильоване обличчя Бориса Петровича.

Крик радості пролунав над скелею Дельфін.