Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 45

Глоба опустив руку у глибоку кишеню своїх широких штанів і витяг маленький револьвер.

Синя сталь блиснула проти сонця, і коли Васина головка показалася з води, Глоба вистрілив. Шлюпка хитнулася. Гучна луна відбилася від скелі Дельфін, і чайки знову злетіли в повітря білосніжною галасливою зграєю.

Розділ чотирнадцятий

Гоночний човен водної станції клубу «Юних піонерів» легко відплив від пристані.

Ніна Іванова сиділа на задній лаві, тримаючи в руках два довгі мотузки від стерна. Андрюша Кравченко і Гриша Глузберг сиділи на веслах, а на носі лежав, намагаючись дотримуватись рівноваги і не розхитувати човен, Вітя Огрінчук.

Гриша Глузберг веслував рітмично й поважно, так само, як робив він усякої інші справи. Андрюша Кравченко нервувався, кожної хвилини обертався назад, хитав човен і цим викликав справедливі нарікання Гриші і Ніни.

Розрізаючи носом невеличкі хвилі, човен швидко посувався вперед.

Вони виїхали з бухти через широкі ворота і повернули праворуч, туди, де за невисоким рогом здіймалася скеля Дельфін.

Піонери почували на собі велику відповідальність, і тому розмов на човні майже не було. Тільки пустотливий Огрійчук весь час опускав руку у воду, бризкав на Грйшу, але Глузберг вирішив не звертати на нього уваги. Розмова на човні якось не клеїлася. Кожної хвилини могли трапитися зовсім незвичайні події. Дивувало те, що ніде не було видно човна, в якому їхали Глоба і Вася. Адже Андрюш ясно чув учора, як Глоба замовив човна на дев’яту годину.

Коли човен виплив з-за рогу і вдалині з'явилася сіра пляма скелі Дельфін, на човні зовсім затихли. Закривши очі від сонца рукою, Вітя Огрінчук і Ніна вдивлялися в далечінь. Жодна жива істота не ворушилася на поверхні моря. Це нікого не дивувало, бо по цей бік міста пляжі були погані, кам'янясті, дно скелясте і навіть рибалки неохоче ставили тут свої сіті. Андрюша і Гриша гнали човен з усієї сили, і вода тихо хлюпотіла біля стерна. Човен посувався сильними ривками, швидхо наближаючись до скелі. У кожного з школярів роїлися страшні думки. Їм весь час здавалося, що там, за скелею Дельфін, де з води стирчить щогла «Галатеї», зараз відбувається шось страшне. Тиша панувала над морем і анітрохи не розвіювала страхів і побоювань за долю Васі.

Веслуючи з усієї сили, Андрюша в думках лаяв себе за те, що не простежив до кінця, коли сяде у шлюпку Вася. А от зараз шлюпки не видно ніде, і коли Глоба вчинить що-небудь страшне і піонери не встигнуть прийти на допомогу Васі, то в цьому буде винен тільки він, Андрюша.

Ніна Іванова, сидячи біля стерна, хвилювалася, мабуть, більше за всіх. Що хвилини її невисока постать виростала над човном, очі пильно й уважно вдивлялися вперед, але ні вона, ні Вітя нічого помітити не могли; яхта «Галатея» лежала за скелею, і шлюпку Глоби побачити було неможливо.

Коли човен був за півкілометра від скелі, над морем ледве чутно щось ляснуло. Це було схоже на удар довгого батога. Ляскіт був неголосний, і в човні ніхто не міг догадатися, що це Глоба перший раз вистрілив у Васину біляву голівку.