Читать «Розбиваю громи» онлайн - страница 66

Він побачив зачудований погляд, відкриті пелюстки вуст.

— Земля святкує, — прошепотіла вона. — Їй сьогодні радісно. Правда?

— Хіба вона відчуває? — здивувався хлопець. — Ти так мовиш про землю, ніби вона жива.

— А хіба мертва? — вражено запитала дівчина.

— Ну, неорганічна, — знизав плечима Вася.

— Слова, — зітхнула дівчина. — Ти поглянь. Навіщо терміни — органічна, неорганічна? Все навкруги — ніби казка. Трави, дерева, гори вітають сонце. Хіба не відчуваєш щасливого настрою природи? Вчора була гроза, захоплення, очищення. А сьогодні — умиротворення, спокій, ласка, ніжність.

— Суб’єктивне сприйняття, — сказав Вася.

— Хіба? Я знаю, що навіть в найбільшому горі чи злості людина зверне увагу на красу природи і заспокоїться.

— Так можна прийти до висновку, що земля відчуває, як ми її довбемо, — усміхнувся хлопець.

— Може, й відчуває, — помовчавши, відповіла дівчина. — А звідки ти знаєш, що не відчуває?

— Колись я читав роман Конан-Дойля, — сказав Вася. — Про те, як хотіли добратися до гарячих надр землі, а вона дала відсіч.

— Знаю. Я теж читала. «Коли Земля скрикнула». І в мене такі думки виникали. Візьми Землю в цілому… Її зародження, розвиток життя. Ось у просторі виникає газова куля. Вона ще однорідна, досить проста. Потім охолоняє, стає твердою. Пізніше на ній виникають материки, океани… Елементи, складні речовини. А з них утворюються перші краплини життя, ускладнюються… З’являються рослини, тварини…

— Знаю, — буркнув Вася. — Кожен школяр проходить це.

— Проходить, то проходить, а думає не кожен, — засміялась дівчина. — Все ж породжене Землею. Від амеби до людини. Збагни! Все — результат ЖИТТЯ ЗЕМЛІ. І ми — люди — клітини планети. Її вищі клітини. І входимо, як частка, в її організм. Ми — це своєрідний мозок Землі… Невже не ясно?

— Логічно, — пробурмотів Вася. — Треба подумати…

— От бачиш, — зраділа дівчина.

— Тільки він не діє одностайно, — сказав Вася.

— Хворий, — переконано заявила дівчина. — Війни — хвороба. А настане час— він буде як єдине ціле. Тоді людство стане, мов одна істота.

— Все це так, — непевно сказав хлопець, дивлячись на бурхливу течію Катуні. — А докази?

— Ти ж що — хочеш, щоб Земля заговорила з тобою?

— А чого жі

— Багато захотів. Це все ’дно, якби клітина на моїй руці чи на нозі вирішила зав’язати стосунки зі мною. Якщо їй боляче або неприємно, мій мозок відчуває, і я реагую. Чухаюсь, лікуюсь, відпочиваю. Але ввійти в свідомі стосунки неможливо. Так і в цьому випадку. Реакції планети грандіозні — землетруси, грози, катаклізми, опускання й підняття материків, виверження вулканів. Ось яка мова Землі. Спробуй збагни її!

— Начиталась ти фантазій, — зітхнув Вася. — Хіба це геологія? Суцільна вигадка.

Зоя солодко потяглася, схилилася до ріки, хлюпнула кілька разів собі в лице. На її обличчі заграла лукава посмішка.

— А хто тобі сказав, що це не геологія? — запитала вона. — Геологія — це знання про Землю. А коли виявиться, що планета не мертва, а жива, то що? Закрити геологію? Знаєш, учені вже підходять до цієї думки. Я читала. Все частіше кажуть про те, що вугілля не з скам’янілих дерев, а нафта не з мікроорганізмів. Що вони виникли в процесі внутрішнього розвитку Землі. Може, нафта — це якась лімфа планети? А вугілля — жировий шар. А вода — кров…