Читать «Чорний обеліск» онлайн - страница 225

Звичайно, вже самі ці питання свідчать про, так би мовити, «первозданну» філософську наївність Ремарка, про значний вплив на систему його поглядів сучасного ідеалізму і сучасної агностики. Все те, над чим він болісно б’ється, так і не приходячи (як ми побачимо далі) до якогось певного рішення, давно вже з’ясовано марксизмом-ленінізмом. Світові війни, кризи, фашизм — це, безумовно, породження певних закономірностей, в даному випадку — органічних суперечностей капіталістичного загнивання в епоху імперіалізму. Але це не фатальні закони природи, а закони людського суспільства, які втрачають свою силу після усунення певної форми соціальних відносин. Уже зараз вони перестали діяти в межах соціалістичного табору. А щодо світових воєн, то в результаті нового співвідношення сил вони не такі вже абсолютно неминучі й на всьому земному просторі. Але Ремарк цього не бачить і не розуміє — тому такий чорний колір його «Обеліска», така трагічно-гротескна часом атмосфера роману. Але Ремарк хоче, нарешті, побачити й зрозуміти…

Раніше письменник уникав політики і теорії, прагнув залишатися на рівні кругозору свого героя — середнього німця. В «Трьох товаришах», наприклад, він разом з Роббі Локампом усвідомлює світ як ірраціональний хаос («Я підводжу очі до неба бевумного бога, який вигадав життя і смерть, щоб розігнати свою нудьгу») і ставить на цьому крапку. Правда, Равік у «Тріумфальній арці» або Гребер у романі «Час жити і час помирати» роздумують над тим, що їх оточує, значно інтенсивніше, ніж старі ремарківські герої. Проте їхня філософія швидше просто «життєва», їх роздуми — спроба встановити і закріпити моральні норми людської поведінки; у Гребера, до речі, спроба більш чи менш вдала. Але ніколи ще персонажі Ремарка не прагнули з такою наполегливістю пробитись до пізнання основних пружин і важелів буття, як це робить Людвіг Бодмер у «Чорному обеліску».

Коли письменник починає філософствувати, — добре це чи погано, — таке запитання, поставлене безвідносно до чогось, наївне і пусте. Художник не зобов’язаний безпосередньо виступати як професійний мислитель. З другого боку, навіть відмовляючись стати на будь-яку філософську позицію (як той же Ремарк у «Трьох товаришах»), письменник все одно сповідує чиюсь віру — в даному разі, віру агностиків, а частково ірраціоналістів і фаталістів.

Але підійдемо до питання конкретно, і виявиться, що воно аж ніяк не пусте. Ми бачили, як роздуми над історичною долею батьківщини, над об'єктивними шляхами людей свого покоління закономірно й логічно привели Ремарка до спроби з'ясувати собі центральні гносеологічні й сенсуалістські проблеми: усвідомлення необхідності активного втручання в життя примусило замислитись над законами самого життя. Таким чином, філософська насиченість «Чорного обеліска» не є результатом авторського капризу, а наслідком логічного розвитку ідейного задуму роману. Проте, можливо й сам того не помічаючи, Ремарк по суті справи здійснив карколомний стрибок: він перескочив через проблему «людина і суспільство», звернувшись безпосередньо до питання «людина і світ, людина і всесвіт» (постійна помилка всіх ідеалістів і стихійних матеріалістів, якими б щирими вони не були у своїх шуканнях!).