Читать «Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921)» онлайн - страница 477

Ярослав Юрійович Тинченко

П'ятдесятиліття Союзу Бувших Українських вояків в Канаді, пам'ятна книга. — Гамільтон. — 1987. — С. 83; Енциклопедія Української Діяспори. — Київ — Нью-Йорк — Чікаго — Мельборн. — 1995. — Т. 4. — С. 248; Некролог//Сурмач. — Лондон. — 1996. — С. 93; Некролог//Вісті Комбатанта. — Нью-Йорк. — 1996. - № 4. — С. 119–120.

ЯЦЕНКО Петро

(?—?) — сотник Армії УНР.

Закінчив сільськогосподарське училище, працював земським агрономом. У 1916 р. — ад'ютант 2-ї Київської школи прапорщиків. Останнє звання у російській армії — поручик.

У січні—квітні 1919 р. — начальник штабу та заступник начальника Запорізької бригади ім. С. Петлюри Дієвої армії УНР. У 1920–1921 рр. служив в Армії УНР.

У 1922–1927 рр. навчався в Українській господарській академії у Подєбрадах на лісовому відділі. Згодом виїхав до Аргентини, де працював агрономом. Подальша доля невідома.

Прохода В. Записки непокірливого — Новий Ульм — ' 1972 — Кн 2 — С 33–34, 64

ЯШНИЧЕНКО Микола Йосипович

(01.10.1881—?) — генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився у Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії. Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915–1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 01.01.1916 р. — полковник. У 1916–1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.

Яшниченко Микола (праворуч) та полковник Богаєвський, фото 1915 року (з приватної колекції)

Яшниченко Микола, фото 1930-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

08.01.1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28.08.1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання — приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.