Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 36

У 1858 році О. Герцен вигукував: «Да ведь исторический путь и не есть прогулка по Невскому!»

Так, не був прогулянкою по Невському проспекту для росій­ського народу, тим паче - для «народів Росії».

А хто сказав, що хтось сьогодні хоче прогулюватися по Нев­ському проспекту - як по історичній дорозі? Сказали генерали Макашов і Варенніков та іже з ними? Хай Господь боронить ми­мовільно й чути щось подібне...

1994

МЕНТАЛЬНІСТЬ ОРДИ, АБО Ж ТВОРЕННЯ

«ЄВРАЗІЙСЬКОГО ПРОСТОРУ»

І. Знову посилено реанімується поняття так званого «євразій­ського простору» — наче якоїсь метафізичної підвалини і росій­ського етносу, і російської державності; в цю метафізичну підва­лину намагаються вірити, і, мабуть, вірять, її видають за культ, до ритуального поклоніння цьому культу силоміць залучають інших, кому годилося б шанувати свої власні метафізичні підвалини, котрі видаються й за справжні, й за насущніші.

«Євразійський простір» у потрактуванні його апологетів — це, на мою думку, філософія орди і «географічний факт» (П. Чаадаев) таки орди, яка нині перебуває й завтра хоче перебувати ордою.

До рук мені потрапила книжка «Письма о Восточной Сиби­ри» без початку, отже, автора не знаю. В книжці розповідається про поїздку в Сибір у 1823 — 24 роках, це щоденниково-документальний матеріал, враження очевидця. Є тут екскурси не в таке давнє минуле краю... Ось у 1624 році якогось п'ятдесятника Савіна бачимо посланим на річку Тунгуску походом на місцеві племе­на, вільнолюбні, «бідні, але люті», що безперестанно чинять опір, при невдачах тікають у тайгу, страшну для чужих. Тоді ж од бу­рятів зазнав поразки отаман Алексеев, і це тільки роздратувало єнісейських воєвод, було послано каральний козачий загін під орудою Перфир'єва, котрий обклав «тамтешніх дикунів» ясаком. Далі подався на Ілім, завоював нові племена тунгусів і, награбу­вавши данини, «покритий славою», повернувся в Єнісейськ. Тут сподвижники Перфир'єва розповідають про люті дикі племена, та цими розповідями не залякали, навпаки, лише розпалили мис­ливський азарт, і сотник Бекетов з козаками рушає в похід за ангарські пороги. З походу повернувся з великою даниною, і Єні­сейськ тріумфує, славлячи переможців, і ці переможці після ко­роткого відпочинку знову рвуться на подвиги — вони ж бо чули, що у володіннях бурятів є срібні руди! Ось це «освоєння Сибі­ру», «відкриття» нових земель, ось це творення «євразійського простору»: «алчба обрести серебро привела московитян на бере­га им неизвестного моря; дух корыстолюбия, преследуя их как собственная тень, сопутствовал искателям переплыть бурные во­ды Байкала и напоследок, после невероятных усилий, доставил им неисчерпаемый источник драгоценных металлов в горах Нер­чинска. Между тем енисейский воевода Яков Хрипунов, деятель­но заботившийся открыть серебряные руды в областях тунгусов и бурят, отправился для сих изысканий, но нашел не камни и руды драгоценные, а бедность и остервенение дикарей. Должно было сражаться. На реке Оке 1629 года весною произошла бит­ва... Московитяне видели, до какой степени буряты и другие ко­чевые племена дорожат своей независимостью... Сии походы, несмотря на всю их дикость... Пришельцы, руководимые духом завоевания и корысти... торжествуя над варварами, только пора­жали, но не побеждали их... склонили чело покорности, и с нею получили права подданных Царя Российского... хочу сказать о победах русских и совершенном порабощении племен, кочую­щих в обширных областях от Байкала до рубежа государства Китайского».