Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 33
Євген Гуцало
Як відомо, в атмосфері ура-патріотизму цар Микола І вважав за краще оголосити П. Чаадаева божевільним, аніж усерйоз піддати осудові його погляди, які, відтак, автоматично ставали теж божевільними, отже, начебто й не потребували ні аналізу, ні спростування. Звісно, оголошуючи П. Чаадаева божевільним, весь російський істеблішмент засвідчував оті високоімперські «заносчивость и тщеславие», від яких Росія не вилікувалася по нинішній день, так і не ступивши, як писав «божевільний» мислитель, на справжній історичний шлях розвитку, яким уже давно прямують інші народи, а вона й далі залишається лише «фактом географічним» — і в цьому виражалась та й виражається її своєрідна державність, позбавлена як об'єктивної самооцінки, так і постійно роздмухана випарами фальшивих патріотичних почуттів, які милостиво дозволяють лише любити Росію бездумною і сліпою любов'ю. Рівно сто сорок років тому він написав: «В противоположность всем законам человеческого общежития, Россия шествует только в направлении своего собственного порабощения и порабощения всех соседних народов».
Чи цих сто сорок років не підтвердили правдивість пророка, який писав про пораблення всіх сусідніх народів? І свого власного пораблення — всупереч усім законам людського співжиття? Наївне риторичне запитання.
Ясно, П. Чаадаев мав бути неминуче оголошений божевільним... І хто ж тоді «справжній» російський патріот — Чаадаев, Микола І?! Ще одне наївне запитання. Та, звичайно ж, обидва патріоти, тільки кожен по-своєму, бо такий уже російський патріотизм, що його полюси - діаметрально протилежні, такі вже виробилися традиції, на превеликий жаль.
Хаос. Саме хаос - у цьому був переконаний П. Чаадаев - лежить у підоснові російського буття. Але ж не тільки хаос, а й, скажімо, відсутність усвідомлення минулого. А й дух загального рабства. А й моральна байдужість. А й відсутність щирої віри. Ось із Листа Першого: «Народы - существа нравственные, точно так же, как и отдельные личности. Их воспитывают века, как людей — годы. Про нас можно сказать, что мы составляем как бы исключение среди народов. Мы принадлежим к тем из них, которые как бы не входят составной частью в человечество, а существуют лишь для того, чтобы преподать великий урок миру. И, конечно, не пройдет без следа то наставление, которое суждено нам дать, но кто знает день, когда мы найдем себя среди человечества, и кто исчислит те бедствия, которые мы испытаем до свершения наших судеб».