Читать «Ментальність орди» онлайн - страница 27

II. Форми відвертих, неприкритих, м'яко кажучи, зловживань у Московії найрізноманітніші, їхній спектр дуже широкий: і що дано великому князеві — те не дано його холопові, та й зловжи­вання їхні за масштабами різні, хоч суть одна, і ця спільна суть єднає великого князя з його холопом, і ця суть характеризує не лише звичаї та традиції, а й національну вдачу — у вельми ви­разний, хоч і не панегіричний спосіб, а й особливості росій­ської християнської моралі — характеризує.

Сигізмунд Герберштейн у «Записках про московитські спра­ви» наводить чимало цікавих прикладів, які стосуються батька Царя Івана IV. У великого князя Василя III Івановича в улюблен­цях ходив Василь Третяк Долматов, один з найнаближеніших його секретарів. Свого улюбленця великий князь призначив пос­лом до цісаря Максиміліана й наказав приготуватися в дорогу. Долматов заявив, що в нього немає грошей на дорогу й на видатки.

Його негайно схоплено й відправлено на довічне ув'язнення, де той невдовзі й помер. Великий князь привласнив собі все майно Долматова, рухоме й нерухоме, одержав три тисячі флоринів готівкою, однак ані братам його, ані спадкоємцям не вділив жод­ної копійки... Іноземні посли приїжджали в Московію з коштов­ностями - для всіляких насущних потреб, то всі цінності, з яки­ми вони прибували, Василь III Іванович відбирав у них і відкладав у свою казну, обіцяючи відшкодувати іншими своїми милостями, проте обіцянки залишалися обіцянками... Від Карла П'ятого в Москву повернулися посли — князь Іван Посічень ярославський та секретар Семен. Проводжаючи на батьківщину, іноземці щед­ро обдарували московських дипломатів — золотим намистом, зо­лотими ланцюгами, іспанськими золотими монетами, срібними кубками, золотими та срібними тканинами, золотими герман­ськими монетами — і все це московський государ у послів відібрав для себе, а коли автор «Записок про московські справи» допитувався у послів, чи це правда, то один із них, остерігаючись зрадити свого государя, говорив, що той таки велів принести до себе цісарські дари, проте лише для того, аби подивитися на них, а придворні таку його поведінку мотивували тим, що воля госу­даря є воля Божа і хай хоч що зробить государ — те він зробить за волею Божою... Москва ж бо постійно ворогувала з Новгоро­дом, і ще в 1477 році московський князь Іван Васильович переміг новгородців на річці Шелоні — і відняв усе майно в архієписко­па, городян, купців та іноземців, відправивши до Москви триста повозів із золотом, сріблом, коштовностями, хоча, навівши довід­ки, С. Герберштейн пересвідчився, що повозів із пограбованою здобиччю відправлено значно більше... Під час поїздки його, іно­земного посла, супроводжували служиві люди, які за родом своєї служби повинні були всіляко забезпечувати цю поїздку, проте вони дуже недбало турбувалися про харчування, перешкоджаю­чи купувати припаси навіть за свої гроші, й тоді посланець дина­стії Габсбургів у Росії пригрозив приставленому до нього приста­ву розчерепити голову, заявивши, що знає їхній звичай: набирати багато за повелінням государя, й притому на їхнє ім'я, а їм з того не давати нічого...