Читать «Більшовицько-марксистський геноцид української нації» онлайн - страница 5

Ще голосніше більшовики заявили про себе 3 липня: під час мирної демонстрації в Петрограді вони організували збройну вилазку, влаштували кровопролиття, спровокували жорстоку розправу влади над демонстрантами. Внаслідок цієї безглуздої провокації партія, яка ще не встигла прийти до тями, знову була розгромлена, змушена знову тікати в підпілля. Її газети, друкарні, на створення яких пішло чимало привезених грошей, були знищені, багатьох партфункціонерів відправили за ґрати.

Одночасно в руки контррозвідки потрапили документи про німецькі гроші Леніна. Проти нього і низки його соратників порушили кримінальну справу, звинуватили в шпигунстві на користь Німеччини, у зраді батьківщини, їх розшукувала прокуратура Петроградської судової палати. Ленін негайно втік у Розлив, потім у Фінляндію і причаївся там на цілих три місяці. Навіть після повернення в Петроград 7 жовтня, він переховувався ще майже місяць, аж до перевороту. Однак відчувши, що переворот може відбутися і без нього, що з його рук вислизає влада, він переборов свій страх і переодягнений у жіночий одяг (більшовики брехливо приписують це перевдягання Керенському) у ніч повстання з'явився в Смольний і взявся за кермо.

* * *

Тільки все це буде згодом. А відразу після повернення йому довелось вирішувати важке, як камінь, завдання:

• Де знайти силу, здатну привести до влади фактично розгромлених більшовиків?!

• Як цю силу зрушити на такий крок, як її обдурити; чим спокусити; звабити; які для цього потрібні гасла?!

Марксистська теорія в цьому випадку не могла допомогти ні на йоту. Збирати люмпенів-пролетарів, організовувати їх у клас не було ні сили, ні часу. Робітники відверто не підтримували більшовиків. Та й революція їм зовсім не була потрібна: вони мали роботу, непогану зарплату, броню від фронту на величезних оборонних підприємствах. До того ж з ними загравали, шукали їхньої підтримки й уряд, і багато партій, значно авторитетніших, ніж більшовицька. Не потрібна була революція і селянам. Їм потрібне було лише якнайшвидше закінчення війни і поміщицька земля, оскільки землі, яку їм дав свого часу Столипін, убитий юдо-марксистами, було замало. Якби він залишився живий, то, можливо, за 1911–1917 роки цілком вирішив селянське земельне питання, завершив би наведення порядку в країні, врятував би царя, не допустив би ні війни, ні лютневої революції. Можливо. Але його вбили, щоб йому не вдалося цього зробити.

Отже, крім Леніна і певної частини більшовицької верхівки, яка день і ніч мріяла про владу, революція нікому більше не була потрібна.

Становище здавалося абсолютно безвихідним, не було найменшої надії.

У той момент була тільки одна сила, що могла дати владу більшовикам — це ненависне Леніну селянство.

Переважну більшість солдатів і матросів становили саме селяни. Їм давно осточортіла війна, окопи, і вони вже потрохи покидали фронт, бігли додому і захоплювали поміщицькі землі. Потрібно було терміново знайти гасла, які б торкалися насущних, животрепетних інтересів, нестатків села, мужика.