Читать «Більшовицько-марксистський геноцид української нації» онлайн - страница 4

Після провалу більшовицького путчу 1905 року партія була розгромлена, її залишки пішли в підпілля і фактично не діяли аж до 1917 р., її керівні кадри, активісти опинилися у в'язницях і засланні, а вожді, включно з Леніним, втекли за кордон і переховувалися, животіли там 12 років, втративши найменшу надію на саму можливість революції. І коли гримнуло лютневе повалення царату, воно застало їх, зокрема Леніна, зненацька, виявилося несподіванкою — громом серед ясного неба. Коли Леніну прибігли повідомити цю радісну звістку, найбільший революційний провидець накинувся на своїх інформаторів мало не з матюками і кулаками, у гніві репетував, що цього не може бути, що це провокація. І повірив лише газетам. Зовсім розгубленим більшовицьким вождям слід було повертатися в Росію з повним нерозумінням політичної обстановки в ній і без будь-якого плану дій.

Єдине, що вони чудово розуміли, то це те, що потрібні гроші і чималі, тому що без них революції не зробиш.

За порадою і з допомогою старого друга, соратника у путчі 1905 року, мільйонера, хитрого єврея Парвуса Ленін уклав таємний договір з німецьким Генштабом: після захоплення влади більшовики виводять Росію з війни, а Генштаб дає йому зараз на переворот мішки валюти й у запломбованому вагоні перевозить його з цими грішми, а також соратниками зі Швейцарії до Росії.

З величезними коштами, отриманими від американських олігархів, повернувся в Росію і Троцький.

Однак після повернення, крім іноземних грошей, у більшовицької верхівки більше нічого не було.

У лавах більшовицької партії, що вийшла з підпілля і фактично була розваленою, нараховувалося близько 25 тисяч членів, водночас у партії есерів — значно більше, у кадетській партії — понад 400 тисяч. Вона не мала жодного впливу на політичну ситуацію в країні, так само як авторитету, підтримки серед робітників, не кажучи вже про селян, якими верховодили есери. До того ж у ній панував ідеологічний різнобій, розкол на різноманітні угруповання, клани. А ще великі розбіжності, протиборство, сутички панували серед її керівників.

Зваживши на це, Ленін вирішив, що більшовики повинні, насамперед, негайно заявити про себе. Першу голосну заяву він зробив у ніч повернення 3 квітня 1917 р. із броньовика на Фінському вокзалі столиці, закликаючи Росію до негайної соціалістичної пролетарської революції, «про яку так довго говорили більшовики». Цей заклик не викликав особливого ентузіазму в країні, а Плеханов навіть назвав його цілком справедливо «маревним», але зате Росія почула про існування в ній більшовиків.