Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 4

Цей значною мірою песимістичний роман про змарноване безцільне життя все ж завершується надією на те, що воно може бути кращим. Останні слова твору набувають філософського змісту: «Життя, бачите, ніколи не буває ні таким добрим, ні таким поганим, як думають». І. С. Тургенєв, прочитавши «Життя», писав у одному з листів, що «з часів появи «Мадам Боварі» нічого подібного не з’являлося… оскільки роман Мопассана є одним із найвидатніших явищ». У іншому листі письменник додав: «Роман — розкіш, і чистоти замало не шіллерівської». Через кілька місяців, 3 вересня 1883 року, в невеличкому містечку Бужіваль поблизу Парижа І. С. Тургенєва не стало. Для Мопассана це був важкий удар: пішов з життя останній наставник і вірний друг.

Слуга письменника, який працював у нього з 1883 року до останніх днів, свідчив у своєму щоденнику «Спогади про Гі де Мопассана» (1911), що влітку 1884 року той почував себе значно краще, ніж за рік до того, і знаходив розраду в морських прогулянках. «Він дивовижно спритний, — записує Тассар, — очі його бачать усе, він знає море не гірше за старого матроса». Мопассан відвідав Корсіку та Італію й повернувся до Етрета, де за рік до того збудував віллу «Ля Гійотт». У 1885 році вийшли три збірки новел — «Туан», «Казки дня і ночі», «Іветта»— і найкращий роман Мопассана «Любий друг».

На цей час Мопассан уже встиг побувати в завойованому п'ятдесят років тому Алжірі, де став свідком політики французьких колонізаторів. У самій Франції він бачив швидке сходження до високих посад і неймовірне збагачення аморальних і нахабних пройдисвітів — явище, поширене у Третій республіці. Так виник задум твору, героєм якого мав стати нахабний, цинічний і безпринципний шукач легкої наживи Жорж Дюруа, колишній вояка експедиційного корпусу в Алжірі, постать надзвичайно типова. Породження своєї епохи, він проходить шлях бальзаківського Растіньяка, досягаючи мети найогиднішими засобами. Щоправда, між цими двома персонажами існує й значна відмінність — адже Растіньяк розумніший, освіченіший і на початку свого падіння в ньому переважають благородство та гуманність, тобто якості, цілком відсутні в Дюруа. У буржуазному суспільстві мопассанівський герой займає найнижчий щабель, але, хворобливо самолюбний, хоче будь-що досягти верхів. Дюруа розуміє, що це під силу лише безпринципному шахраєві й лицемірові. І він робить блискавичну кар’єру. Дарма, що йому спочатку доводиться елементарно поступатися гідністю, принижуватися, брехати і зраджувати, користуватися послугами своїх коханок, перебувати в ролі альфонса, вдаватися до погроз, шахрайства і відвертого шантажу. Йому в усьому щастить. Мерзотник, аморальний егоїст і цинічний хижак врешті опиняється у вищих колах суспільства, за кермом влади. У кінці роману його тесть, мільйонер-фінансист Вальтер, котрий досяг багатства і влади схожими методами, дивлячись на тріумф Дюруа, з острахом думає: «Атож, далеко сягне цей негідник!» Він розуміє, що на зміну йому приходить покоління ще страшніших і безсоромніших ділків.