Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 5

На широкому тлі буржуазної дійсності з'являються десятки найрізноманітніших Гі представників, утворюючи цілу галерею типових образів. Це і згадуваний вже Вальтер, що вершить державну політику, і покірливий йому міністр Ларош-Матьє, і безпринципні журналісти Форестьє, Ріваль, Гома, Буаренар, і світські жінки Мадлен Форестьє і Клотільда де Марель. Мопассан майстерно довів, що в їхньому оточенні немає нічого святого, — все переводиться на гроші, все продається, аж до людських почуттів включно. За два роки до появи «Любого друга» Мопассан написав памфлет «Чоловік проститутка», у якому твердив, що подібне явище стало типовим для Франції 80-х років, що газети і «палата депутатів» переповнені чоловіками-проститутками. В особі Жоржа Дюруа письменник з нищівною правдою змалював класичний зразок такого «діяча». Проституюють не тільки світські жінки, а й усі згадані вище персонажі роману. Про вірність цього спостереження Мопассана свідчить написана тридцятьма роками пізніше стаття В. І. Леніна «Капіталізм і преса»: «Загальна продажність. Проституція всіх сортів, незаконна й законна, шлюбом освячена… Злодії, публічні чоловіки, продажні письменники, продажні газети… Це цвіт «вищого світу» .

У 80-х роках Франція почала активну колоніальну політику, захопила ряд колоній в Африці й Азії. Цей процес знайшов своє відображення і в художній літературі. З’явилися твори, що вихваляли колоніальні загарбання, теоретично обгрунтовували право європейців на них. Проте окремі письменники різко засуджували колоніальну систему. Першим серед них був Жюль Верн, другим — Мопассан. У своїй книзі алжірських вражень «Під сонцем» (1884) він гнівно засудив лицемірство і злочини французької колоніальної адміністрації, виступив з рядом антиколоніальних статей Типовим носієм найгірших рис жадібного й жорстокого колонізатора у нього став Жорж Дюруа, а також колишній спагі, капітан Маре («Мохамед Пройдисвіт», 1884). Завойовникам Мопассан протиставляє працездатність, мудрість і стриманість арабів, їхню любов до незалежності й свободи («Алюма», 1889, книга подорожей «Мандрівне життя», 1890 тощо).

1886 рік був позначений у житті Мопассана виходом збірок «Добродій Паран» і «Маленька Рок», закінченням роману «Монт-Оріоль». Слава письменника вже досягла вершини, його почали часто запрошувати до світських салонів. Це дало привід деяким його недоброзичливим біографам твердити, ніби Мопассан вирішив пробитися до аристократичних кіл. Проте об’єктивні сучасники, близькі його друзі категорично заперечували подібну версію, що мала на меті лише принизити уславленого художника. Насправді ж відвідування «вищого світу» давало можливість краще пізнати його, зрозуміти мораль та особливості поведінки представників цього світу в різних умовах. Сам Мопассан ставився до нього з глибокою зневагою, про що свідчить його книга «На воді» (1888). У ній він, зокрема, писав: «Я ніколи не зможу бути придворним! Знаєте, яке дивне почуття викликають у мене ці «гранди»? Почуття гордості, якого я ще ніколи не знав. Мені здається, що я сам між ними Принц і розмовляю з недорозвиненими дітьми, які вивчали лише святу історію. На щастя, у нас є й інші люди…»