Читать «Твори. Том 1» онлайн - страница 2

Велике значення для Мопассана мало знайомство з Емілем Золя, який об’єднав навколо себе невеличку групу молодих письменників. За його пропозицією кожен із них написав по одній антивоєнній новелі. 1880 року з'явилася збірка «Вечори в Медалі», до неї увійшли оповідання. Е. Золя, П. Алексіса, А. Сеара, Л. Енніка, Ш. Гюїсманса і Мопассана. Новела «Пампушка» з цього збірника опинилася в центрі уваги читачів, її автор відразу привернув до себе увагу. Е. Золя назвав її «шедевром, твором, досконалим за ніжністю, іронією і сміливістю». Таку ж високу оцінку ще раніше дав їй Г. Флобер, і він не помилився, коли писав: «ця новела житиме довго, будьте певні». Позитивні відгуки з'явилися і в прогресивній французькій пресі.

Реакція буржуазної преси на вихід «Пампушки» була цілком протилежною — вона здійняла галас і почала паплюжити письменника. Спалах ненависті пояснювався антимілітаристською спрямованістю твору.

Потрапивши у вир війни з пруссаками, Мопассан з гнівом спостерігав безладні дії лякливого, бездарного командування, панічний відступ французького війська, зовсім не підготовленого до бойових дій, невиправдану жорстокість офіцерів і солдатів, квапливі допити й розстріли, кинутих напризволяще поранених і вбитих товаришів. Свою оцінку всьому цьому він відверто висловив у статті «Війна» (1883), суворо засуджуючи реакційні уряди, що розпалюють війни: «У день, коли народи зрозуміють це і самі вчинять суд над убивчою силою, в день, коли вони відмовляться йти на безглузду смерть, обернувши зброю проти тих, хто їм дав її для різанини, — в той день буде кінець війні». Війну він визнавав лише ту, що її вів народ, захищаючи свої оселі і свою батьківщину. До речі, Мопассану належить вираз «окупація і опір», що набув особливого поширення в часи окупації Франції гітлерівцями.

Тема війни червоною ниткою пройде через усю творчість письменника. Новели «Мадемуазель Фіфі» (1882), «Два приятелі», «Поєдинок», «Святий Антоній», «Дядько Мілон», «Пригоди Вальтера Шнафса» (все написано у 1883), «Тітка Соваж» (1884), «Полонені» (1885), незакінчений роман «Анжелюс» (1892), ряд публіцистичних творів, дорожніх нотаток і щоденників чітко виявляють соціальні та політичні симпатії письменника. З уїдливою іронією зображає він лицемірство й підлоту різних типів буржуа, які ніколи по-справжньому не захищали батьківщину, а якщо ніби й проголошували себе її рятівниками, то лише в суто егоїстично-корисливих цілях. Висновок Мопассана нищівний — нажива для них далеко важливіша, ніж захист вітчизни, зрада вигідніша за будь-які патріотичні вчинки.

Раптовий успіх молодого таланту не був випадковим, йому передувала довга, напружена і вперта праця. Літературна школа, яку він пройшов у Флобера, одного з найкращих майстрів художнього слова, відіграла значну роль у становленні Мопассана-художника. Від свого вчителя він сприйняв не тільки відразу до прагматичного духу буржуазної дійсності та різко критичну настанову, спрямовану на викриття духовної вбогості і сірості існування усіх прошарків буржуазного суспільства, а й ряд його естетичних принципів. Зокрема, він завжди звертав увагу на форму твору, ретельно працював над кожним словом і виношував те єдине, що найкраще характеризує зображуваний предмет.