Читать «Діви ночі» онлайн - страница 58

— Що ти йому ллєш? — обурився Ося. — Він горілки не п’є, правильно, Юра? Ти п’єш шампанське. Бачиш, я все пам’ятаю. Налий Юрчикові шампанське. Ану давай — за здоров’я молодих! До дна!

Я випив. Молоді були зовсім юні й прищаві. Вони нічого не пили, а сиділи, як приморожені. Я спробував до них усміхнутися, але вони дивилися у якусь тільки їм відому точку на стіні.

— Хочеш травки? — поцікавилася Соня, припалюючи разом і Марою по цигарці.

Я замотав головою. Тільки анаші мені бракує для повного щастя. Клуби диму незабаром огорнули мене з усіх сторін, і я зрозумів, що пора зникати. Ося намагався протестувати, але я переконав його, що це в наших інтересах.

— Зустрінемось у «Червоній Руті», — сказав Ося на прощання. — Нам треба перед цим ділом заправитися як слід.

Франьо виставив у ресторані стіл з печеними курми і випивкою.

— Ну, ти нарешті розколешся, що там за діло? — спитав Ося у Франя.

— Розумієш, треба одну прошмандівку провчити. Вирішила вона заміж вискочити. Я її і так і сяк вмовляв — ні, таки вперлася і робить по-своєму. Уявляєш, я навіть було підкинув до її жениха одну подругу, яка йому все розказала. Мовляв, дивись, з ким женишся — це ж проститутка! Соска! А він, жлоб, навіть спухати не захотів! Не вірить і все! А коли та фотки показала — я, знаєш, на роботу не візьму, доки, хе-хе, у різних позах не сфотографую! — то цей чвень знаєш, що сказав? Це, каже, монтаж! Поняв? Ха-ха-ха! А вона ж у мене такі мертві петлі виробляла! Атас!.. Видно, стерва, добре йому баки забила… Ну, раз таке діло, треба марку тримати. Мушу її провчити. Бо так, чого доброго, з неї приклад почнуть брати. З ким я працювати буду?

— Ну, і що ти зараз зробиш? — поцікавився я. — Розженеш весілля?

— На фіґа?! Воно само розлетиться, коли я молоду викраду, — Франьо залився сміхом.

— Так, а потім?

— Завезу на точку і потримаю якийсь час. Після такого скандалу тому тузикові розхочеться в ідилію бавитися.

— Але ж вони вже розписалися.

— Я їм допоможу розвестися.

— Що це тобі дасть? Думаєш, вона й далі в тебе працюватиме?

— А то вже її справа. Мені головне, аби всі інші шалави побачили, чим це пахне. Щоб знали — з Франьом нездалі жарти. Франьові жлоба пригасити, що тобі два пальці обцюняти. А вона ще сама до мене приповзе і буде клянчити, аби взяв назад. Куди така подінеться? Тепер дурнів мало. Піди пошукай ще одного такого благородного.

— Але бачиш, що знайшла-таки!

— Ну, бувають і винятки. Але я такі винятки намагаюся ліквідувати ще в зародку. Тепер нам головне піймати всіх знагла і несподівано. Поки зорієнтуються, ми вже будемо в машинах.

Троє «Жигулів» мчало у напрямку Малехова. У першому сиділи ми з Франьом. У двох інших — восьмеро бійців на чолі з Осею. Авта заїхали у вузеньку вуличку, розвернулися і стали навпроти ресторану, готові кожної миті рвонути до Львова. З яскраво освітлених вікон линуло всюдисуще: «Лєто! Ах, лє-е-то!»