Читать «Діви ночі» онлайн - страница 56

Тілько-но кухар відійшов, як вигулькнув бармен, двигаючи на плечі ще одне пудло. На цей раз із пляшками. Та-ак, зараз і він перевірятиме, чи я не збрехав. Так і є, спинився і витріщився на Анатоль Палича, чекаючи, поки той підведе голову від лебединої шийки.

— Ну, чого застряг?! — галайкнув я на весь голос.

Бармен люто блиснув очима, але не рушив з місця. За півхвилини Анатоль Палич нарешті помітив його присутність.

— Ти ще тут, дарагой?! Я кому сказав на стіл накривати?!

— А… а це куди?

— Як куди? — перепитав Анатоль Палич.

І, помітивши в ньому ледь вловимий намір задуматися, я встряв і собі:

— Сухий пайочок! Бармен затряс головою і вже розкрив рота щось пояснити, але Рома, хутко зорієнтувавшись, кинулась цілувати Анатоль Паличу вушко:

— Це ням-ням для твоєї кішечки, мрняу-у!

— Поняв?! — гримнув Анатоль Палич через плече. — Давай, уривай звідси!

Бармена здуло, а начальство з палкими поцілунками та обіймами повело дівчат до автобуса. Дзвінка вже сиділа всередині і стежила з вікна за дверима будівлі, чи не вискоче раптом Додик. Вона не відвела очей доти, доки автобус не виїхав на шосе. Тільки тоді перевела дух і пригорнулась до мене. Я обняв її і відчув, як мене починає злегка морозити, очевидно я застудився.

— Ну, тепер ти мені нарешті розповіси, як минула незабутня піч? — спитав я.

— Знущаєшся? Коли я прочитала у лазничці записку, то перша думка була негайно вистрибнути з вікна. Найбільше я переживала, що мені так і не вдалося споїти Додика.

— Невже тобі довелося його шмагати?

— О Боже! Я думала, що збожеволію! Він дав мені ремінь і наказав його бити по… по…

— По дупі?

— Припини лаха дерти. Так, по дупі. І при цьому ще вимагав: сильніше! сильніше! Потім якось так дико розсміявся і сказав: «Пішли в парк. Я хочу тебе на природі». Він прихопив пляшку шампанського і поволік мене в парк. А там витяг свого нещасного слимака і сказав: «Давай, смокчи!» Я стала вдавати з себе п’яну і відповіла сміхом. А той ідіот повалив мене на траву і спробував запхати мені до рота, я як могла викручувалася, а потім намацала рукою пляшку і заїхала йому в потилицю. Після цього я втекла. Це все.

Тут її вуста опинилися поруч із моїми, і я припав до них, п’яніючи від почуттів, що затопили мене. Разом з тим я відчував, що мене дедалі сильніше морозить.

— Та ти весь гориш, — зойкнула Дзвінка, торкнувшись мого чола. — Я тебе нікуди не відпущу. Залишишся у нас. Я заплющив очі і розплющив їх, коли хтось гукнув:

— Приїхали!

Дівчата винесли пудла з автобуса. Ми стояли біля будинку пані Аліни.

— Пам’ятай про двадцяте! — кинув на прощання Микола, і я з горем подумав: невже ще всьому цьому не кінець?

Далі я туманно пригадую, як мене поклали нагорі в кімнаті в ліжко, як напоїли чаєм і дали якісь пігулки. Я то поринав у сон, то прокидався і лежав із розплющеними очима. Пізно ввечері, прокинувшись, я почув біля себе чиєсь тепле дихання. Біля мене лежала Дзвінка. Я поклав їй голову на плече і міцно заснув.

Я — циганський барон

Завтра я повинен привести для курдупля вісьмох циган.