Читать «Веселий ярмарок» онлайн - страница 7

Як наших військ важка лавина дійшла до вражого кубла, частина їхня до Берліна уже не першою ввійшла. Уже явили тут відвагу, рейхстаг три дні тому взяли, й ключі, звичайно, від рейхстагу уже розібрані були. Він зиркнув: ручка сяє мідно. І за струментом не ходив. Поручкавшись із нею гідно, штиком солдатським одкрутив. Одколюючи мовні штучки, сміялись хлопці-жартуни: — Дивись, Іван дійшов до ручки!— гукали весело вони. Він кидався в атаки рвучко, в боях вимішуючи гнів. Дійшовши ж до цієї ручки, до ручки Гітлера довів... Тож хто заслужить прочухана, тим нагадать про це не гріх... Пишу про Гальченка Івана, а в нас же — міліони їх!

Дмитро Білоус

КОЛИ ВСЕ ЗА СЛОВНИКОМ

Для діалогу до п'єси переклав один поет з вірша пушкінського «Бесы» найвідоміший куплет. Пушкін слово легко ронить,— скільки чару в нього тут: «...Домового ли хоронят, Ведьму ль замуж выдают?» Перекладач «строчку гонит», а слова його повзуть: «...Дідька лисого хоронять, відьму заміж оддають...» Він читав мені, я слухав. — Ну то як?— він брови звів. Я потилицю почухав, обережно відповів: — Є рядки, слова, є рима, Пушкіна ж — нема й знаку.— Зміряв він мене очима: — Тут усе по словнику! — В тім-то й річ: коли буквально підставляєш точно те ж, дідька лисого нормально хоч рядок перекладеш!

Дмитро Білоус

Я - ЗА

Скаже Харків, скаже Київ, скажуть Лопань і Дніпро: «Як новий прогресу вияв — пречудова річ метро». Хоч була, як біг я в Спілку, придибенція така: у метро, як у копилку, опустив я п'ятака. Стерта ж ця монета клята не добрала щось ваги: йду — аж автомат лещата защепив біля ноги. Недобачиш — так і влупить! Люди ж дивляться з боків: «Автомат — і то не любить надто стертих п'ятаків!» Я розсердивсь — от морока: не пуска мене п'ятак! Та коли отямивсь трохи, то про це подумав так: «От загальній би культурі корисніш було в сто крат, щоб у нас в літературі був подібний автомат. Щоб стояв, як у дозорі, не пускав творців таких, що слова в їх кожнім творі, наче стерті п'ятаки».

Дмитро Білоус

ХОДУМЕНТ

Збагнувши назви: Хотів, Літки, сказав професору студент: — Це зрозуміло. Але звідки походить назва «Ходумент»? Такий є хутір на Сумщині десь біля їхнього села. Тому й цікаво знать хлопчині, від чого назва ця пішла.