Читать «Веселий ярмарок» онлайн
Микола Білкун
Гумор і сатира
ЦЕЙ СЕРЙОЗНИЙ, СЕРЙОЗНИЙ СМІХ
Світ сміху — це особливий світ. Світ, у якому ваші очі, затуманені слізьми і горем, несподівано починають сміятися. Тобі, як кажуть у народі, не до сміху, а ти смієшся. Смієшся, щоб жити. Смієшся, щоб твої вороги плакали.
Коли я думаю про наш український народ, його багатостраждальну історію, його добру душу, його ліричність, то, гадаю, він вижив, незважаючи ні на які історичні лихоліття, саме завдяки тому, що сміявся. Сміявся тоді, коли забороняли сміятися. Сміявся тоді, коли забороняли писати, казали: «Такої мови нема, не було і не може бути». І тоді народ сміявся! Сміявся усно. Сміявся в своїх знаменитих усмішках, анекдотах, скоромовках. А згадаймо безсмертний лист запорозьких козаків турецькому султану — цей неперевершений зразок гумористичної творчості народу!
А дзвінкий сміх штабс-капітана Сіверського драгунського полку Івана Петровича Котляревського! Хіба його сміх — не подвиг? Хіба його сміх — це не виклик усьому самодурству тодішньої царської імперії, бюрократи і чиновники якої продовжували твердити, що українська мова придатна тільки для хатнього вжитку? І раптом... як грім, як блискавиця, що розкраяла навпіл небо,— «Енеїда». Чи не з цього переможного усміху, чи не з цього жартівливого співу і почалася наша нова українська література? З сміху — література? Так, з сміху. Бо й у народі кажуть: зі сміху люди бувають!
А сатира Тараса Григоровича Шевченка? Сатира, що прирівнювалася до добре вигостреної сокири. Чи не вона була посаджена у карцери і каземати? Чи не її морили голодом і проводили під ударами шпіцрутенів крізь стрій? Так, вона. Шевченкова сатира, яка ламала найтовстіші стіни казематів і карцерів. Її не можна було ні вбити, ні повісити, ні засікти шомполами. Вона жила, живе і житиме доти, допоки житиме народ і матиме здатність сміятися.
Сьогодні український радянський народ сміється як ніколи, по-особливому. Не крізь затуманені смутком очі, не
крізь безправ'я і пригніченість, а радісно, крізь усміх торжества над важким учорашнім днем. Бо ж сказано: сміючись, народ прощається зі своїм минулим.
Сьогодні наша усмішка — це усмішка сили, усмішка перемоги, усмішка здоров'я й утвердження правди на землі.
У болгарському місті Габрово, на всесвітньовідомому Будинку сатири і гумору девіз: «Світ уцілів, бо сміявся».
В ім'я цього і ми сьогодні сміємося весело і щедро, на повні груди і на всю широчінь душі своєї. Ми сміємося на вулицях і майданах. Ми сміємося в концертних залах і палацах культури. Ми сміємося по радіо і з голубих екранів телевізорів!
І в цьому здоровому сміхові — наше торжество. Торжество перемоги великих ідей, нашого морального і фізичного здоров'я.
Україна радянська сміється як ніколи. Сміється у своїх жартівливих піснях, у своїх споконвічних народних усмішках, у своїх співомовках.
Першого квітня ми щороку проводимо Всесоюзний фестиваль сміху «Вишневі усмішки», присвячений пам'яті основоположника українського радянського гумору — Остапа Вишні.
