Читать «Момо» онлайн - страница 109

Момо спостерігала все те, здригаючись від жаху. Вона помітила, що чим меншало Сірих панів, тим меншав, ніби пересідався страхітливий холод. Тепер його вже якось можна було витримати.

- Шість,- промовив один із Сірих панів,- це бридке число.

- Годі вже,- відповів інший з того боку столу,- немає сенсу скорочуватись далі. Якщо цієї катастрофи не перетривають шестеро, то й трьом це не вдасться.

- Це ще як сказати! - заперечив інший. - Та при крайній потребі ми завжди можемо це обміркувати. Я маю на думці - згодом.

Якусь хвилину було тихо, потім один виголосив:

- Яке щастя, що двері до сховища стояли відчинені, коли сталася катастрофа. Якби їх у вирішальну мить були захряснули, то тепер би ніяка сила в світі їх не відчинила. І ми б загинули.

- На жаль, це не зовсім так, любий мій! - відповів на те інший. - Відчиненими дверима з холодильних камер вилітає холод. І поступово відтають Квіти-Години. А всім вам відомо, що як вони відтануть, то ми їм не завадимо повернутись туди, звідки вони прийшли.

- Ви гадаєте,- запитав третій,- що ми не зможемо забезпечити достатній для наших запасів холод?

- Нас, на жаль, тільки шестеро - відповів другий. - Самі розумієте, які наші можливості. Мені здається, було передчасно так кардинально скорочуватись. Ми цим нічого не виграємо.

- Нам довелося вибирати з двох можливостей,- вигукнув перший. - І ми вибрали!

Знову запала тиша.

- Ну то що ж нам - роками сидіти, нічого не роблячи, а тільки дивитися одним на одних! - озвався котрийсь. - Правду сказати - невелика втіха.

Момо замислилась. Просто сидіти тут і чекати далі було ні до чого. Виходить, якби не було Сірих панів, то Квіти-Години відтанули б самі. Та поки що Сірі ще є. І завжди будуть, якщо вона нічого не зробить. Але що ж вона спроможна зробити, коли двері до сховищ часу відчинені і Сірі пани можуть брати собі звідти досхочу?

Кассіопея заборсалася, і Момо поглянула на неї.

«ТИ ЗАЧИНИШ ДВЕРІ!»-проступило на панцері.

- Це в мене не вийде! - прошепотіла Момо. - Вони ж непорушні!

«ТОРКНУТИСЯ КВІТКОЮ!» - відповіла черепаха.

- Я зрушу їх, доторкнувшись Квіткою-Годиною? - прошепотіла Момо.

«ТИ ЦЕ ЗРОБИШ»,- проступило на панцері.

Якщо Кассіопея так гадає, то, певно, так воно й буде. Момо обережно посадила черепаху додолу. Потім сховала Квітку-Годину,- яка вже добре прив'яла й згубила чимало пелюсток,- собі під куртку.

Момо пощастило непомітно для Сірих панів залізти під довгий стіл. Звідти вона навкарачки перебігла під другий кінець і причаїлася під ногами в часокрадів. Серце калатало як шалене.

Тихо-тихенько витягла вона з-під куртки Квітку-Годину, взяла її в зуби і пролізла між стільцями так, що ніхто з Сірих панів нічого не помітив.

Опинившись біля відчинених дверей, вона доторкнулась до них квіткою і водночас штовхнула їх рукою. Двері нечутно ворухнулися в завісах, зрушили з місця й з громом захряснулись.

Багатоголоса луна віддалася в залі і в тисячних підземних переходах.

Момо підхопилася. Сірі пани, яким і не снилося, що в світі, крім них, може бути ще хтось, непідвладний загальному закам'янінню, від страху прикипіли до стільців, уп'явшись очима в дівчинку.