Читать «Момо» онлайн - страница 107

Черепаха заборсалася в руках у Момо.

«ДАЛІ!» - проступило в неї на панцері.

Момо кинулася назад на головну вулицю й перелякалась. Жодного часокрада не було ніде видно! Момо пробігла трохи тудою, кудою тікали Сірі пани, - та марно.

Вона загубила їхній слід!

Момо безпорадно зупинилася. Що їй тепер робити? Вона запитливо поглянула на Кассіопею.

«ТИ ЗНАЙДЕШ ЇХ, БІЖИ ДАЛІ!» - порадила черепаха.

Ну, якщо Кассіопея каже, що вони неодмінно побачать часокрадів, то тоді байдуже, кудою бігти. І Момо подалася навмання, куди очі світили-то ліворуч, то праворуч, то прямо…

А тим часом вони опинилися вже на північній околиці великого міста, де вздовж прямих, як стріла, вулиць аж до обрію тяглися квартали однаковісіньких нових будинків. Момо бігла далі й далі, та що вулиці й будинки були схожі між собою, мов близнята, їй незабаром почало здаватися, що вона біжить, не рушаючи з місця. Це був справжній лабіринт, тільки лабіринт правильності й однаковості.

Момо вже зовсім була занепала духом, аж зненацька побачила, як попереду останній із Сірих панів звертає за ріг якоїсь вулиці. Він шкандибав, штани на ньому були подерті, капелюха на голові й портфеля в руці не було, тільки в судомно стиснутих губах ще димів недокурок невеличкої сірої сигари.

Момо побігла слідком - до того місця, де в нескінченному ряду будинків була прогалина. Замість будинку, там стояв високий будівельний паркан, збитий із грубих дощок. У цьому паркані були ворота, що стояли якраз трохи прочинені, і саме туди вскочив останній із Сірих панів.

Над ворітьми була вивіска, і Момо спинилася, щоб її прочитати:

УВАГА!

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТТЯ!

СТОРОННІМ ВХІД СУВОРО ЗАБОРОНЕНО!

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

КІНЕЦЬ, ЯКИЙ Є ПОЧАТКОМ НОВОГО

Момо затрималася, читаючи напис. Коли вона прослизнула у ворота, останній Сірий пан уже десь дівся.

Перед нею був велетенський будівельний котлован, десь із двадцять - тридцять метрів завглибшки. Скрізь стояли екскаватори й інші будівельні машини. На похилій в'їзній дорозі, що вела в глиб котлована, завмерли на ходу кілька вантажних автомашин. Тут і там стояли, хто як завмер, непорушні постаті будівельних робітників.

Куди ж тепер? Момо не бачила ніде ніякого входу, щоб Сірий пан міг шаснути туди. Вона глянула на Кассіопею, але й та, здавалось, нічого більше не знала. На панцері не проступило ніякого напису.

Момо спустилася в котлован і роззирнулась там. І раптом знов побачила знайоме обличчя. То був Нікола, муляр, що колись намалював такі гарні квіти на стіні в її кімнатці. Звісно, він був непорушний, як і всі, але стояв якось чудно: одну руку приставив до вуст - наче щось комусь гукав, а другою вказував на отвір велетенської труби, що стирчала біля нього з дна котлована. Здавалося, ніби він дивиться просто на Момо.

Момо не розмірковувала довго. Вона сприйняла це як знак для себе й полізла в трубу. Ледве опинившись там, вона враз посунулась донизу, бо труба спадала майже прямовисно. Вона раз у раз завертала, і Момо летіла, майже нічого не бачачи й не чуючи від шаленого руху,