Читать «Північне сяйво» онлайн - страница 166

— Так, — відповіла Ліра. — Можу присягтися, ви чудовий учитель, — продовжувала вона. — Маючи стільки знань та досвіду, скільки маєте ви…

Навіть у такому затьмареному божевіллям мозку все ще лишалася частка здорового глузду, тому вчений різко подивився на неї, ніби підозрюючи сарказм. Але вона все своє життя мала справу з підозрілими та ексцентричними вченими і поглянула на нього з таким щирим захопленням, що він заспокоївся.

— Учитель, — повторив він, — учитель… Так, я можу вчити. Дайте мені гарного учня — і я запалю вогонь в його мозку!

— Оскільки ваше знання не повинно просто зникнути, — підбадьорюючи його, вела Ліра далі, — його потрібно передати, щоб люди вас запам'ятали.

— Так, — сказав він серйозно, киваючи головою. — Ти дуже прониклива, дитино. Як тебе звати?

— Ліра, — знову повторила вона. — Ви можете розказати мені про ведмедів?

— Ведмеді… — сказав він із сумнівом.

— Я насправді хочу знати все про космологію, і про Пил, і все таке інше, але я не достатньо розумна для цього. Вам потрібні справді талановиті учні, щоб це вивчати. Але я можу зрозуміти все про ведмедів. Ви можете передати мені знання про них. Просто зараз. У нас буде щось на зразок практики, а потім, мабуть, можна перейти до Пилу.

— Так, — сказав він, — так, мені здається, ти маєш рацію. Існує зв'язок між мікрокосмом та макрокосмом! Зірки живі, дитино. Ти знала це? Все, що поза цим світом, живе! Існують великі цілі! Всесвіт повен намірів, розумієш?

Все відбувається з якоюсь метою. Твоя мета — нагадати мені про це. Добре, добре, у відчаї'я забув. Добре! Відмінно, моя дитино!

— Отже, ви бачили короля? Йофура Рекнісона?

— Так. О, так. Я приїхав сюди на його запрошення, розумієш. Він хотів заснувати університет. Він хотів зробити мене проректором. Він був би під наглядом Королівського Арктичного Товариства, так! А цей мерзотник Трелані! Ха!

— Що трапилося?

— Мене зрадили підступні чоловіки. Серед них, звичайно, Трелані. Він був тут, розумієш. У Свольбарді. Поширював брехню про мою кваліфікацію. Негідник! Шахрай! Хто винайшов останній доказ гіпотези Бернарда-Стока, га? Еге? Так, Сантелія, ось хто. Трелані не міг змиритися з цим. Брехав за моєю спиною. Йофур Рекнісон кинув мене сюди. Я вийду одного дня, от побачиш. Я буду проректором, о, так. Нехай тоді Трелані благає про милість! Нехай тоді комітет видавництва Королівського Арктичного Товариства спробує недооцінити мій внесок! Ха! Я на всіх них знайду управу!

— Мені здається, що Йорик Бернісон вам повірить, коли повернеться, — сказала Ліра.

— Йорик Бернісон? Його не варто чекати. Він ніколи не повернеться.

— Він уже в дорозі.

— Тоді вони вб'ють його. Він не ведмідь, розумієш. Він вигнанець. Як я. Усунутий, розумієш. Він не має ніяких прав та привілеїв як ведмідь.

— Будемо сподіватися, що Йорик Бернісон повернеться, — продовжувала Ліра. — Будемо сподіватися, він викличе Йофура Рекнісона на бій…

— О, вони цього не дозволять, — сказав професор рішуче. — Йофур ніколи не спуститься до того, щоб визнати право Йорика Бернісона битися з ним. Він не має права. Йорик може бути зараз тюленем або моржем, але не ведмедем. Чи ще гірше: татарином чи скролінгом. Вони не будуть битися з ним благородно, як з ведмедем, вони вб'ють його з вогнеметів, лише він наблизиться. Немає ніякої надії. На жаль.