Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 63

Ми вп'ялися поглядом у порожню асфальтовану доріжку.

Секунда... друга — і Павлик виринув з-за рогу кінотеатру першим. Ми заплескали щосили, в кінчиках пальців аж голки забігали. А Гоша в захваті підняв угору обидві руки і, викрикуючи «Ура!», замахав Павликові. Кубарик скористався свободою, шмигнув униз і миттю опинився на велосипедній доріжці. Побачивши Павлика, який мчав на шаленій швидкості, Кубарик з гавкотом кинувся йому назустріч. Ми скрикнули і закрили очі. І відразу ж почули страхітливий скрегіт велосипедних коліс.

У цю мить шестикласник Дмитрик розірвав фінішну стрічку. Павлик піднявся з землі і, не обтрушуючись, щез за деревами. Очманілий, але неушкоджений Куба-рик сидів на краю доріжки. Тут під'їхала решта велосипедів, і змагання закінчилося. Ми кинулися шукати Павлика. Всі, крім Гоші. Він був приголомшений тим, що сталося, не менше ніж Кубарик.

До Павлика не можна було пробитися,— стільки біля нього зібралося хлопців і дівчат. І всі з обуренням кричали:

— Хто привів сюди цуценя?

— Їхав би прямо, та й по всьому!

— Як це прямо? Цуценя, либонь, теж живе створіння!

— Через це створіння він перше місце втратив! До фінішу залишалося майже нічого!

Кілька хлопців підбігло до суддів:

— Призначте Павликові з Дмитриком додаткове коло!

— Нехай поїдуть удвох, тоді побачимо, хто переможець!

Судді стали пояснювати, що за правилами змагань робити цього не можна. Зійшов з дистанції — отже, вибув з числа учасників. Хоч за метр до фінішу зійшов, все одно вибув. Вони вже розподілили три перших місця. Але судді теж були засмучені і, порадившись, вручили Павликові приз «За відмінне орієнтування на місцевості в небезпечних умовах». Він одержав чудові гоночні лижі із врізаними кріпленнями і легкими, мов шкільна указка, бамбуковими палками.

І тут ми нарешті прорвалися до Павлика. Світланка, Оля, Вадик і Бориско повиснули на ньому з обох боків і мало не поламали лижі. Гоша з Кубариком намагалися загладити свою провину: Гоша без угаву захоплювався лижами, а Кубарик пробував лизнути Павлика в обличчя і підстрибував так високо, що цілком міг установити рекорд серед собак свого віку, навіть незважаючи на зайву вагу.

Та Гоша все одно сказав йому:

— Нічого, нічого, коли винен,— не дістанеш сьогодні смачненького.

— Ти і себе сьогодні позбав пиріжків з варенням,— сказала йому Світланка.

Таємне стає явним

Як не раділи ми з Павликом його успіхові і призу, весь наш гарний настрій миттю розвіявся наступного ранку, коли ми прийшли до школи. У вестибюлі, біля роздягальні, де вчора красувалося оголошення про велокрос, висів великий плакат. На ньому було написано: «Сьогодні, двадцятого жовтня, о третій годині дня в піонерській кімнаті відбудеться збір вожатих жовтенятських зірочок. Явка всіх вожатих обов'язкова».

Мене з Павликом це повідомлення аж приголомшило. Ми нічого не сказали один одному, а тільки злякано перезирнулися, і в моєму животі раптом захололо, наче я проковтнув зразу кілограм морозива. В мене від надмірного хвилювання завжди в животі холодить. Вигляд у нас, мабуть, був гіршим, ніж у мокрих курей, бо як тільки ми з'явилися в коридорі нашого поверху, кілька однокласників одразу вигукнули: