Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 61

Оце завдання! Якщо зайдемо до нього додому — все зіпсуємо. А інакше як дізнаєшся, чи він удома. З двору не видно, що діється на його четвертому поверсі. Павлик зразу на мене глипнув, як тоді в класі під час нашого знайомства з жовтенятами. А мені теж не завжди потрібні думки в голову приходять. І раптом Вадик сказав:

— У мене дві копійки є!

Я відразу ж здогадався, що він має на увазі. Ми взяли в чергової по під'їзду телефон квартири старшокласника і подзвонили йому з автомата.

— Слухаю вас,— пролунав у трубці жіночий голос — материн, напевно.

А ми імені цього хлопчиська не знаємо, щоб запитати, чи він удома. Але тут Павлик знайшов вихід.

— Будь ласка, покличте до телефону вашого сина.

— Жені нема, він незабаром буде. Що йому передати?

Але Павлик уже повісив трубку. Ми побігли до Степана Григоровича.

— Вдома нема, але незабаром буде,— доповів Павлик. — Почекаємо?

Степан Григорович кивнув і погладив Арса. Чекати довелося недовго. Ми не встигли навіть докладно розповісти Степанові Григоровичу, як розряджали від пістонів каталки, а Женька вже з'явився у дворі. Нічого не підозрюючи, він ішов додому, пританцьовуючи. Степан Григорович щось тихо сказав Арсові на вухо, поплескав його по морді і кивнув у бік Женьки. Арс підвівся і повільно пішов йому назустріч. Женька побачив величезного пса і зійшов з асфальтованої доріжки на газон. Арс відчув, що хлопчик хоче втекти від нього, і двома стрибками опинився перед ним. Женька відступив. Арс зробив крок уперед. Женька ще раз відступив, і Арс знову наблизився.

— Заберіть свого пса! Чого дивитеся? Пройти не можна! — заверещав Женька несамовитим голосом.

Його підтримали мешканці:

— Заберіть пса! Він же вкусить хлопчика.

— Надіньте намордник!

— Арс ні на кого без причини не кидається,— сказав Степан Григорович.— Отже, молода людина заслужила таке ставлення. Треба розібратися.

— А що я зробив? Чого вам треба? — закокошився Женька, не рухаючись з місця. Вертів тільки головою.

— Зробив дещо,— суворо сказав Степан Григорович,— добре, що небагато.— І пояснив мешканцям: — Цей хлопець підклав у каталки на дитячому майданчику парку пістони, малюків хотів налякати.

Мешканці відразу настроїлися проти Женьки.

— Гляди, до чого додумався! — обурився літній чоловік з палицею.— Його б самого налякати як слід!

— Він поганий,— сказав чоловікові Гоша,— він мене навмисно їжаком уколов!

— Я гадав, малюки зрадіють, розвеселяться. Вони ж самі завжди з пугачами бігають,— почав виправдуватися Женька, але зрозумів, що його викрут непереконливий, і загугнявив: — Я не буду більше, чесне слово...

— Це вже інша розмова,— сказав Степан Григорович.— Якщо ти даєш нам слово більше так не чинити, тоді йди додому.

Женька поспішно закивав головою і закліпав повіками.

— Облиш його, Арс, фу!

Арс пирхнув, махнув на Женьку хвостом і відійшов до лавки. А знічений від такої ганьби Женька поспішно потрюхав до свого під'їзду.

Особливий приз

Після вдало проведеної операції «МП» Павлик помітно звеселів. І це було йому дуже до речі. Перед змаганнями Павлик, як кажуть спортсмени, був у відмінній формі. І одягнувся як справжній гонщик. На ньому був синій тренувальний костюм і така ж синя шапочка з білою окантовкою. Шапочку Павлик надів не для фасону, а щоб під час гонок розкуйовджене волосся не лізло в очі. І, звичайно, всі звернули увагу на його величезну блискучу шпильку. Нею Павлик акуратно стягнув і пришпилив одну із штанин. Бо під час швидкої їзди її міг зачепити ланцюг від велосипедних коліс. Павликове обличчя було зосереджене. На спині виднілася велика цифра «З».