Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 37

— Чому ви так думаєте?

— В неї на лобі темна плямка, як у індійських жінок,— відповіла Світланка.

— Індійські жінки тут ні при чім! — засміялася господарка пойнтера.— Предки нашого Лоцмана народилися в Англії. Якби ти бачила його на полюванні! Лоцман такі чудові стійки робить — залюбуєшся! Тільки справжній знавець здатний їх оцінити.

— Мій собака теж дуже породистий,— сказала інша жінка, в лакових чобітках,— його діда і бабку вивезли з Шотландії. Нам пропонували за Пальму триста карбованців, але ми і слухати не хотіли.

Тут прибігли Вадик і Гоша з Кубариком. Гоша так і прозвав своє щеня. Ця кличка дуже йому підходила.

Проковтнувши шматок хліба з сиром, Гоша оголосив:

— У Людки з четвертого під'їзду вчора був день народження. Їй тітка знаєте що подарувала? Сіамського кота! Страшнуватий кіт, я його щойно бачив: бридкий, облізлий, мов у бійці побував, і худезний, наче рік не їв. Людка говорить, що сіамські коти завжди такі, як їх не годуй. Вона його на мотузці гуляти виводить, мов песика.

— Кота на мотузці! — охнула Світланка.— Ну і ну!

— Сам уперше бачив,— погодився Гоша.— Я її до нас сюди покликав.

— З котом? — уточнив Вадик.

— Ага!

— Це ти дарма,— сказав я,— зараз діти хом'яків принесуть. Він може кинутися на них. І з собаками побитися.

— Ні, він з собаками дружить,— заперечив Гоша,— він з моїм Кубариком уже грався.

— Твій Кубарик цуценя ще, і дурненьке! — відрізала Світланка,

— Кубарик дурненький?! — Гоша ледь не захлинувся від обурення.— А хто допомагав каміння шукати для стовпів? Ти що, забула? — І він поглядом закликав нас на допомогу.

— Кубарик, звісно, кмітливий пес,— захистив я Гошу,— але він може зіпсуватися. Його треба дресирувати.

— Він у мене все розуміє,— заявив Гоша і крикнув: — Кубарик, до ноги!

Цуцик глянув на Гошу, мотнув головою, ніби сказав: «Ще чого!» — і побіг двором.

— Ось так розуміє,— засміялись Антон і Світланка.

— Він усе зрозумів,— не здавався Гоша,— тільки не захотів виконувати. Ви хіба завжди слухаєтесь дорослих?

У його словах був здоровий глузд, і Світланка перестала сміятися.

Тут грюкнули двері найдальшого від нас під'їзду, і в двір вийшла шестикласниця Людка, ведучи на мотузці свій подарунок. Сіамський кіт був довгий, як такса, і коричневий. Такого кольору котів я ще не бачив. Тільки кінчик морди і кінці лап були в нього чорними. Наче Людка наділа йому на морду темний шерстяний ковпачок і шкарпетки на лапи. Високо задерши хвіст, кіт велично йшов попереду господарки. І Людка крокувала мов на параді.

Зразу було видно, що вона вихваляється своїм котом.

— Де ж твій хвалений тераріум? — ще здаля гукнула вона Гоші.— Ми з Маїсом прийшли подивитися на нього.

— Ти що, сліпа? — запитав я, кивнувши на відгороджений загончик.

Людка не удостоїла мене відповіді.

— Чому твого кота звуть Маїсом? — запитав її Вадик.

— Яке чудне ім'я,— сказала Світланка.

— Нічого чудного,— знизала плечима Людка,— кіт з Сіаму. Прочитай сіам навпаки, і вийде Маїс.

— По-твоєму, виходить, що всі коти з Сіаму — Маїси? — всміхнувся я.

Та Людка знову нічого мені не відповіла. Напевне, не знайшла відповіді.