Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 35

— На горизонті розвідник! Мене і Павлика з вами нема,— оголосив я жовтенятам і разом з Павликом сховався за купу обаполів.

Вожата підійшла до дітей, впізнала їх і сказала:

— Днями до вас прийдуть вожаті Костя і Яша. Я з ними говорила. Вони згодні, так що не сумуйте.

Ми з Павликом побіліли, як бешкетники в кабінеті директора. Кінець! Зараз усе розкриється. І цей дошкільник Антон обов'язково що-небудь ляпне. І справді! Він заявив вожатій:

— А Костя і Яша вже третій день з нами займаються. Вони гру придумали. Мені дозволили Карлсоном, який живе вдома...

— Ми будемо споруджувати з ними тераріум,— перебив його Вадик.

Очевидно, він теж боявся, що Антон може проговоритися і назвати нас справжніми іменами.

Нам стало трохи легше.

— Вони добрі, Костя й Яша.

— З ними цікаво,— додала Світлана і Оля. Напевне, вони сприйняли розмову вожатої як перевірку їхньої пильності.

Ми майже ожили.

— А коли одержимо важливе завдання? — запитав вожату Бориско і змусив нас знову збліднути.

— Ну, не все зразу,— відповіла та.— Ось зробите свій тераріум, здружитесь, а там і нове цікаве завдання одержите.

І вожата пішла до одного з трьох будинків нашого двору.

Ми перевели дух остаточно. Не вилізаючи з-за купи обаполів, я тихенько сказав Вадикові:

— Подивись, в яку квартиру вона ввійде. Але щоб вона тебе не помітила.

Вадим зірвався з місця і щез у під'їзді услід за вожатою.

— Отже, першу перевірку ви витримали. Молодці! — вилізаючи з-за обаполів, похвалив я жовтенят.

— А зайвих запитань не слід задавати,— зауважив Павлик Борискові,— Антон і той стриманішим був.

— Я Карлсон, а Карлсон багато не говорить,— сказав бундючний від гордості Антон,— він тільки постійно жує, як Гошка.

Тут прибіг захеканий Вадик і оголосив:

— Вона зайшла до Степана Григоровича!

— Ди-и-ивно...— підозріло протягнув Павлик і знову зблід.

«Робить іншим зауваження, а сам себе на кожному кроці виказати може»,— розізлився я і досить сердито сказав йому:

— Нічого дивного. Можливо, вона хоче покликати Степана Григоровича до школи, на збір, щоб він розповів, як працював у заповідниках.

Ми розійшлися по домівках. Після всього пережитого мені, як, мабуть, і Павликові, над усе хотілося побути на самоті.

Нам ще цього не вистачало

На третій день роботи столяр зібрав дашки для всіх трьох грибів-парасоль. Зробив це він швидко, поки ми були в школі, і ми змінили про нього думку.

— Він не лінивий, а тільки довго розгойдується перед роботою,— сказав Гоша.— Я теж інколи сяду за уроки і сиджу-сиджу, нічого не роблю, поки мама не закричить.

— Значить, ти теж ледар! — зробив висновок снайпер Вадик.

— Надто вже ти працьовитий! — розсердився на нього Гоша.

Ми засміялися, і Павлик сказав:

— Є такі люди. Спочатку ніби жахливі нероби, а як втягнуться в роботу, за вуха не відтягнеш. Столяр саме такий.

Павлик дуже точно визначив його характер. Цей хлопець, коли все зробив, відразу погодився спорудити вольєру.