Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 25

Їхній вилов виявився набагато більшим ніж наш. Вони побували в семи квартирах і познайомилися з сімейством морських свинок, двома канарками і півнем Філею венеціанської породи. Півень жив на квартирі помічника режисера кіностудії. Тимчасово, поки йшли зйомки фільму «Пташине місто». А постійно Філя мешкає в живому куточку у юннатів Палацу піонерів. Помічник режисера Ніна Петрівна сказала, що, як тільки Філя повернеться в живий куточок, у неї буде гостювати лисиця, оскільки на студії почнуть знімати фільм «Кумася».

Павлик не записав Філю в наш список.

— Тимчасових жителів на облік не беремо,— пояснив він.

Ми погодилися, і він продовжував розповідати далі:

— Ми були ще в квартирі, де живуть двоє щенят-боксерів. Одне із щенят хворіє чумкою. Я порадив хазяйці додавати йому в їжу трохи сірки.

— Нащо? — запитав Бориско.

— Тоді чумка буде проходити в легкій формі,— пояснив Павлик і додав: — Сірки в хазяйки не виявилось, і я обіцяв принести їй пакетик.

— А де ти його візьмеш? — запитав Гоша.

— В аптеці. Вона дала мені двадцять копійок.

— Ходімо до аптеки,— сказав Антон.

— А потім повернемось до хазяйки і почергуємо біля її щеняти. Подивимося, як він буде їсти свою вечерю з сіркою,— сказав Павлик, але відразу ж попередив, що чергувати всім незручно, а головне, це втомить хворе щеня.

Тоді ми вирішили, що буде краще, коли з Павликом залишиться чергувати Бориско, щоб він полюбив щеня.

Група Павлика з'ясувала також, що в сорок першій квартирі живе собаківник, який усе літо відпочиває із своєю вівчаркою Арсом на дачі. Завтра він має повернутись. Ми вирішили познайомитися з ним. Вівчарка теж повинна нас знати. 

Пастка 

Ми домовились іти до собаківника всі разом, але коли наступного дня я повертався зі школи і ввійшов у під'їзд нашого будинку, якась незрозуміла сила зупинила мене на майданчику другого поверху і змусила подзвонити в квартиру собаківника. Мабуть, мені страшенно нетерпеливилося познайомитися з його величезним псом.

Я подзвонив двічі. Ніхто не відповів. Очевидно, господар ще не приїхав з дачі. Про всяк випадок я стукнув кілька разів кулаком у двері: раптом господар не чує дзвінка. Двері від моїх ударів відчинились. Вони виявилися незачиненими. Я ступив в маленький передпокій, але не встиг покликати господаря, як до мене з кухні вийшла вівчарка-вовк. Вона спокійно обійшла мене і вмостилася перед виходом.

— Ей, хто тут є? — поспішно крикнув я, сподіваючись, що господар вівчарки теж на кухні.

Ніхто не відповідав. Тільки вівчарка уважно глянула на мене, піднявши вгору морду.

«Влип! — майнуло в голові.— Господаря нема, а Арс мене не випустить». Я знав, що навчені собаки впускають до квартири кого завгодно, а вийти не дають.

Так і є. Щойно я зробив крок до виходу, як Арс погрозливо загарчав.

— Це нечесно,— сказав я йому лагідним голосом.— Я ж нічого не взяв і прийшов заради тебе.

Арс згідливо мотнув головою і глянув на мене так, ніби сказав: «Якщо ти прийшов заради мене, то і залишайся зі мною».