Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 19

Яан Яанович Раннап

— Зараз? Ти що? — запротестував я.— Я ще спати хочу! Давай краще поспимо.

— О ні, тоді я сам подумаю над планом.— Павлик вийшов на сходи і наказав мені звідти: — Нікуди не йди, я незабаром повернуся. Обговоримо план.

Я ліг досипати, але з цього нічого не вийшло. Павлик розігнав мені весь сон. Я теж став думати про «Синій хрест». Згадав навіть Османа тьоті Клави, якого ми з моїм сільським приятелем Яшею дресирували цього літа. Ось би нам для зірочки такого собаку! Взимку він міг би катати жовтенят на санчатах, а влітку ходити з нами в походи. Я став мріяти, як весело ми проводили б час з таким собакою, і зовсім розбурхався. Та й час було вставати: мама вже кілька разів кликала мене снідати.

Тільки я сів за стіл, як знову з'явився Павлик. Він поліз у свій портфель, хотів, мабуть, зачитати мені план екскурсії до ветлікарні, але мама налила йому склянку какао і звеліла випити. Через цей план він напевне ще не снідав. Павлик швидко випив какао і сказав:

— Тільки що я був у ветлікарні. Вона зовсім недалеко. Хотів попередньо все уточнити, щоб ми не пропустили щось цікаве.

— Уточнив? — запитав я.

Павлик спохмурнів і розповів ось що.

Зайшовши до ветлікарні, він не побачив майже жодної тварини. В довгому коридорі біля своїх господарів сиділо лише двоє цуциків доберман-пінчера з обвислими вухами і довгими худими хвостами. Павлик зразу здогадався, що господарі привели їх підрізати вуха і хвости. Павлик пройшов повз них і зазирнув до сусіднього кабінету. Там нікого не було. Прочинивши двері іншого кабінету, Павлик побачив маленького песика, якого тримали хазяйка і санітар, а лікар забинтовував йому шию. Павлик хотів запитати, що з песиком, але не встиг.

— Зачини двері, хлопчику, і чекай виклику! — строго сказав йому санітар.

Павлик пішов далі коридором. У наступному кабінеті молодий лікар вистригав шерсть на спині лайки і висловив здивування з приводу того, що він виявив у сибірської лайки простудний фурункул. Тут лікар побачив Павлика і запитав хазяйку:

— Цей хлопчик з вами?

— Ні,— відповіла хазяйка.

— Тоді вийди і почекай зі своїм собакою у коридорі,— сказав лікар Павликові.— А якщо в нього жар, піди до ветсанітара. Нехай зміряє йому температуру.

Павлик причинив двері і зразу зіткнувся з високим широкоплечим чоловіком у лікарняному халаті.

— Ти чого у всі двері заглядаєш? — запитав він.— Когось загубив?

— Ні,— відповів Павлик,— я тут сам.

— Чого ж ти сюди прийшов? — поцікавився чоловік.

Павлик пояснив. Чоловік заусміхався і сказав:

— Екскурсію до ветлікарні проводити не варто. Малюки напевне будуть галасувати, а нашим хворим пацієнтам потрібен спокій. І ветлікарям ви заважатимете. Так що екскурсію до нас відміни. А власникам здорових тварин неодмінно допомагайте.

Він покликав Павлика до свого кабінету, на дверях якого була табличка з написом «Головний ветлікар», і змусив його вимити руки якоюсь особливою рідиною.