Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 18

— Це я брешу? Ну, зачекай, халамиднику, я тобі намну вуха! — І вона жваво задріботіла до дверей.

— Ви не хвилюйтеся,— спробував зупинити її Павлик,— Боря більше не зачепить вашу кішку. Ми його на збо... ми за нього ручаємось.

— Ні, я з ним сама розберуся,— відсторонила Павлика бабуся.— Іч, що вигадав — брешу я! — Вона поправила хустку, яка з'їхала на обличчя, і поспішно пішла.

— Цього я не чекав від Бориска,— сказав Павлик, як тільки за бабусею зачинилися двері,— загнав кішку на залізний дах! Їй там навіть нема за що зачепитися.

— І я не чекала,— тихо призналася Оля.— Він такий скромний, сором'язливий.

— В тихому болоті чорти водяться,— прорік Павлик і звернувся до мене: — Ось і попробуй знайти таку справу, яка їх усіх об'єднає...

Червоний? Ні, синій!

Три дні ламали ми голови і нічого не могли придумати. Раптом в неділю, щойно почало світати, дзвінок. Я підвівся з ліжка, відчинив двері і побачив Павлика.

— Придумав! — сказав він з усмішкою до вух.

— Що? — не зрозумів я спросоння.

— Ми всі повинні стати санітарами,— випалив Павлик.

— Хто ми? — запитав я.

— Ти, я і наші таємні підшефні,— стишивши голос, промовив Павлик.

— Для чого? Це ти хочеш стати лікарем, а ніхто з нас не збирається в медичний інститут або на курси медсестер,— заперечив я, здогадавшись, до чого хилить Павлик.

— Хіба в цьому річ?! — розсердився на мене Павлик.— Якщо жовтенята стануть помічниками Червоного Хреста, то цим ми об'єднаємо їхні уподобання.

— Яким же чином? — не зрозумів я.

— Таким, що всі люди в житті падають, дістають гулі, розтягують собі сухожилля і навіть ламають кістки,— починаючи сердитися, став пояснювати Павлик свою ідею.— А допомагати потерпілому повинен кожний. Ось і виходить, що Червоний Хрест може об'єднати уподобання наших жовтенят. І користь від цього буде більша. Ми навчимо їх надавати першу допомогу.

— Навчити надавати першу допомогу, звичайно, корисно,— погодився я,— тільки це ж...

— Ага! — зачепився за мої слова Павлик.— Виходить, і твої уподобання збігаються тут з нашими.

— Зачекай,— зупинив я його,— цим ми жовтенят не захопимо.— Тут я згадав тишка Бориска, який загнав на дах сусідську кішку, і запропонував Павликові: — Давай краще постараємося зробити так, щоб наші жовтенята полюбили тварин. Адже той, хто дбає про тварин, виросте доброю і чуйною людиною.— Напередодні я гортав зоологію, вичитав там це і тепер дуже доречно додав для переконливості.— Будуть вони дбати про тварин, будуть і захищати їх від злих людей, і...

— І лікувати їх будуть! — підхопив Павлик і відразу ж із задоволенням зробив висновок: — Гаразд, згоден! У нас буде не Червоний Хрест, а Синій.

— Що за синій? — не зрозумів я.

— Невіглас,— накинувся на мене Павлик.— «Синій хрест» — це така ж швидка допомога, але тільки для тварин.

— Справді? — недовірливо запитав я.

— Ти що, ніколи не бачив машини з синім хрестом? — здивувався в свою чергу Павлик.

— Може, і бачив, тільки не замислювався, що це означає.

— Треба нам провести екскурсію до ветлікарні,— вирішив Павлик.— Як побачать жовтенята хворих собак, кішок і птахів, обов'язково їх пожаліють. А Борискові така екскурсія вкрай необхідна. Давай складемо план підготовки і проведення цієї екскурсії.— І Павлик увійшов до передпокою.