Читать «Таємні шефи (повість). Шкільні історії (оповідання).» онлайн - страница 151

Я знову пропускаю те, як ми під враженням від цієї розмови в суботу надвечір зустрілися з Кійліке за ялиновим чагарем біля садиби старого Міхкеля Партса і, дочекавшися підходящого моменту, полізли на дах. Але не можу не згадати про те, що коли ми спустили на мотузці в комин мітлу, яку приніс Кійліке, сталася біда. Правду кажуть: біда біду знайде, коли й сонце зайде. Словом, наше знаряддя праці обірвалося, і назад ми витягли саму мотузку.

Звичайно, нам було дуже прикро.

Я сказав:

— Бач, замість користі ми зробили шкоду. Якщо раніше тяга погана була, то тепер не буде ніякої.

А Кійліке зауважив, що немає лиха без добра. Коли бджоли старого Міхкеля почнуть роїтися, тоді йому не доведеться возитися з димарем, тобто,— з отим пристосуванням для обкурювання бджіл. Досить буде затопити піч і повідчиняти вікна.

Але ця можливість не поліпшила нашого настрою. Бо, врешті, ми розуміли, що той димар, який на даху, і той, яким обкурюють бджіл — це зовсім різні димарі. Совість їла нас поїдом, і ми могли думати лише про те, як зарадити новій біді.

Народна мудрість каже: «Де біда найбільша, там поміч найближча». І це точно. Тут я мушу розповісти, як два дні згодом до нашого класу залетіла бджола, котру Каур зловив і хотів, було, посадити в порожню сірникову коробку, аби при добрій нагоді — наприклад, під час спільних урочистих зборів,— знову пустити її на волю.

Хоча вчителька П'юкк у ту хвилину саме відмічала в журналі відсутніх, вона помітила витівку Каура, звеліла випустити полонянку у кватирку й почала розповідати нам про бджіл. Ми уважно слухали її бо, по-перше, розповідь була дуже цікавою, а по-друге, що більше часу ішло на розповідь, то менше лишалося його на опитування.

Так ми дізналися, що бджоли дуже розумні. Що одні з них вартують коло льотка й відлякують чужих. Другі — бджоли-цистерни — «возять» мед і воду. Треті, махаючи крильцями, провітрюють вулик. А четверті збирають з квітів пилок і нектар. І коли якась із них натрапить на багату поживу, то вона летить до вулика і виконує там танок. І тим танком вона розповідає іншим, яка то пожива, де вона, скільки її там і яка на смак.

Вчителька П'юкк присвятила бджолам цілий урок. На перерві дівчатка вийшли в коридор, а хлопці лишилися в класі й вирішили для кращого засвоєння розповіді вчительки П'юкк влаштувати повторення пройденого.

Щоб ніхто не заважав, Топп і Каур стали бджолами-вартовими. Вони взяли в руки шпильки і зайняли своє місце коло дверей. Четверо чи п'ятеро хлопців махали руками — гнали повітря. Дехто дзижчав просто так. А Теемуск був бджолою-цистерною: ходив у коридор, набирав з крана в рот води, а оскільки ніхто з його рота пити не хотів, то він просто бризкав скрізь тією водою.

Таким чином перерва пролетіла дуже швидко. Коли вчителька англійської мови увійшла до класу, Кійліке замість того, щоб стояти, як годиться, за своєю партою, стрибав на одній нозі навколо вчительського столу ще й махав при цьому руками.

Вчительці це не сподобалося.

— Що це означає? — запитала вона.— Скажи, Кійліке, що це тут за танці?