Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 27

Рецепт кави по-еквадорськи

Коли ви замовляєте каву в Еквадорі, вам спочатку подають чималеньку чашку щойно закип’яченого молока. Поки ви репетуєте, доводячи офіціанту, що замовляли каву, а не молоко, вам підносять крихітну глиняну філіжанку, схожу на звичайну сільничку і наповнену меленою кавою. Врешті-решт, втямивши з експресивних жестів офіціанта що потрібно робити, ви обережно додаєте кавовий порошок у чашку з молоком, затим підкидаєте кілька ложок цукру, і… кава по-еквадорськи готова!

В південних регіонах Еквадору процес приготування кави має незначну відмінність. Замість філіжанки з меленими кавовими зернами вам приносять карафку з холодною, але міцно-міцно завареною кавою. Відтак ви підливаєте необхідну кількість чорної як нафта рідини у чашку з гарячим молоком, старанно все розмішуєте і насолоджуєтесь кавою, приготованою за південноеквадорським рецептом.

Додавання кип’яченої води у каву вважається в Еквадорі за нечуваний несмак. Заледве не вульгарність.

КРОЛИКИ НА КОТОПАКСІ

Зазвичай людський організм цілком передбачено реагує на різні фізичні навантаження. Кожен з нас усвідомлює, що за певних умов зможе пробігти стільки-то кілометрів, підтягнутися стільки-то разів на перекладині і т. д. і т. п. При цьому, добре знаючи кондиції власного тіла, неважко передбачити його реакцію на затяжний крос чи підтягування на турніку. Якщо я, наприклад, швидко біжу, то, відповідно, дихаю швидше, і моє серце б’ється частіше, аби донести більше кисню до м’язів. Це логічно і природно. Коли спиняюсь, моє тіло цілком очікувано раніше чи пізніше повертається до спокою: серцебиття стишується, дихання помалу відновлюється. Це нормальний стан речей: інакше бути не може.

Словом, якщо ви не космонавт, котрого щодня заштовхують у центрифугу і метеляють там, немов ганчірку в пральній машинці, навряд чи вашому організму доведеться колись відчути на собі щось по-справжньому екстраординарне і непередбачуване.

Принаймні, ви цього аж ніяк не очікуєте.

* * *

2 липня 2009-го

Після Мітад дель Мундо ми з Яном повернулися в Кіто, де востаннє перевірили карти і старанно передивились наше нечисленне бурлацьке спорядження, а вже ранком наступного дня залишили столицю Еквадору, тримаючи курс строго на південь. Першим пунктом призначення Експедиції став Котопаксі, найвищий діючий вулкан світу.

Котопаксі - це стратовулкан [22], розташований в еквадорських Андах за сімдесят п’ять кілометрів на південь від Кіто. Його кратер підноситься на 3800 метрів над навколишнім високогірним плато, а абсолютна висота цього монстра складає 5897 метрів над рівнем моря.

Дехто стверджує, що звання найвищого активного вулкану, яке міцно закріпилося за Котопаксі, не відповідає дійсності. Значно південніше, аж у Чилі, є два набагато вищі вулкани. Перший з них знаходиться на сході пустелі Атакама, носить важковимовне ім’я Льюйяльяко (Llullaillaco) і сягає 6739 метрів у висоту. Ще один - Охос дель Сабадо (Ojos del Sabado) - є вищим від Льюйяльяко (6891 метр) і розташований трохи південніше, на самісінькому кордоні між Аргентиною та Чилі. Втім, останє виверження Льюйяльяко зафіксовано аж у далекому 1877 році. Про Охос дель Сабадо практично нічого не відомо. Його останнє виверження відбулося добрих тринадцять століть тому. Обидва конкуренти Котопаксі знаходяться дуже далеко від людних місцин та доріг, що затруднює визначення їхнього теперішнього стану. Ба більше, околиці Льюйяльяко рясно всіяні протипіхотними мінами, залишеними там з часів аргентинсько-чилійського конфлікту 1978-1982 років, через що знайдеться не так уже й багато сміливців, готових полізти і поглянути, чи булькає щось там у нього у кратері, чи ні, хоча за три минулі століття Котопаксі плювався вогнем не менше п’ятдесяти разів. Останнє велике виверження відбулося 1904 року. Найпізнішу активність зареєстровано зовсім недавно, у 1975-му, щоправда, нічого дійсно цікавого так тоді і не сталося. Все минуло тихо, спокійно, без диму і трупів.