Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 13

Наостанок я заліз в Інтернет і перевірив пошту. В електронній скриньці лежав один-єдиний непрочитаний лист від Яна. Чех писав стосовно нашої грядущої поїздки:

Frеn: Jan Fidler

Skickat: 10 oktober 2008 10:59

Till: Maksym Kidruk

Еmne [12]: Tips

We have to be open for everything. Some tracking would be also nice.

I’ve found few tips on some Swedish website: Inca trail, Ollantaytambo, Colca Canyon…

We shouldn’t see only ruins! [13]

Я нашвидкуруч нашкрябав відповідь:

Від: Maksym Kidruk

Надіслано: 10 жовтня 2008 12:00

Кому: Jan Fidler

Тема: НА: Tips

Man, believe me, we will definitely see not only ruins! Don’t worry [14]:)

За кілька хвилин надійшла відповідь - стислий, небагатослівний лист, котрий, безперечно, і вирішив долю майбутньої подорожі:

Frеn: Jan Fidler

Skickat: 10 oktober 2008 12:04

Till: Maksym Kidruk

Еmne: SV: Tips

I’m so fucking worried about your ruins:))

Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy… [15]

Я достеменно не пригадую, але, здається, перечитав цього листа разів п’ятдесят, не менше. Точніше, не всього листа, а лиш його завершальну фразу: «Just if I see the stars over Easter Island… I’ll be happy…» - вона, наче розривна куля, влучила мені прямісінько в серце. Засинаючи, я безперестану прокручував її в голові, уявляючи, як це, чорт забирай, класно - побачити зорі над островом Пасхи…

* * *

…У понеділок зранку, несучись у швидкісному «Arlanda express» від стокгольмського літовища до станції T-Centralen, я розмірковував над тим, що за тиждень в Україні відбулося багато усіляких подій. За сім днів на Батьківщині трапилося більше, ніж за півроку у розміреній і випещеній Швеції. Отож, я встиг посваритися зі своєю дівчиною, яка, навіть не попрощавшись, забралася і поїхала в Москву; потому примудрився розсваритися з українським науковим керівником; перечитав «Королі і капуста» О. Генрі; вирвав кутній зуб, який при повторному перерахунку виявився зубом мудрості; у неділю успішно відгуляв весілля свого друга; танцював з нареченим танець рожевих фламінго (викладете відео на «YouTube» - руки повідриваю!); цілу ніч мчав на таксі до Києва, упиваючись блювотними мелодіями шансону; летів літаком у Стокгольм; не спав загалом тридцять шість годин; і зрештою, на ранок в Арланді випив ціле відро кави, розуміючи, що весь сьогоднішній день доведеться вдавати, ніби я кумекаю, що мені говорять і чого від мене хочуть. Люблю життя…

У Стокгольмі стояла чудова погода. Всю дорогу до T-Centralen я також думав про останній Янів лист і, врешті-решт, остаточно втямив, що повинен побачити ті зорі. За будь-яку ціну…

Рівно о 9:59 я ввалився у хол готелю. Очі червоні, мов у кролика, щока напухла, наче в хом’яка, після танцюльок на весіллі та нічного перельоту міцно пахну ведмедиком, в голові шмигляють якісь бульки, що понапухали через немислиму суміш у крові знеболювального та алкоголю, зліва на сорочці стирчить припнута квіточка, а з рюкзака виглядає шматок весільного короваю. Коротше, не вистачало хіба шапочки Бетмена.

Двері гучно ляснули за мною. Весь мій департамент, викладачі та інші аспіранти, саме допивали каву, збираючись перебратися в конференц-зал і почати PhD-meeting. Вони на хвильку відірвалися від розмов і подивилися на мене. Хтось несміливо пискнув: