Читать «Подорож на Пуп Землі (Т. 1)» онлайн - страница 10

Дівки, ясне діло, набурмосились. Якось непомітно розмова про подорожі перекинулася на обговорення життєво важливого питання: чи можливі серйозні стосунки між хлопцем та дівчиною на відстані, коли він чи вона постійно в роз’їздах, і чи слід взагалі підтримувати стосунки, коли парочка тривалий час не може займатися сексом? Визнаю, я тоді трохи захопився і навів декілька ґрунтовних доказів власної, чіткої та виваженої позиції з даного питання, після чого Міна підвелася, сказала Янові, що якщо ще хоч раз побачить мою морду в радіусі трьох метрів, то начистить нею стокгольмську бруківку, і забралася геть, потягнувши за собою Ребекку. Ян сумовито глипнув їй услід, а потому тихо проказав:

- Ну і дідько з нею, ми ж їдемо в Перу…

Я сказав «Ага», після чого ми замовили ще по келиху, аби відзначити несподіваний поворот справ.

О пів на дванадцяту, заправившись по вінця пивом, ніби два пузатих танкери ми неквапом човгали до Tunnelbana, стокгольмського метро, повним ходом обговорюючи майбутню мандрівку до країни Інків.

- Безперечно, Ліма, потім Мачу Пікчу, плато Наска. Обов’язково озеро Тітікака, - перераховував я місця, куди доконечно слід навідатись.

- Може… може, кудись ще, крім Перу? - ні сіло ні впало запитав Ян.

Ось тут я затнувся. Неждано-негадано в моїй захмелілій голові зринув давно забутий образ таємничого острова посеред Тихого океану. Він стрімко вирвався із закапелків пам’яті і злетів увись, неначе могутня косатка, що, здіймаючи хмари бризок, вистрибує на кільканадцять метрів з надр океану. Не знаю, як так сталося, але я вмить пригадав велетенські вухаті статуї - одну з найбільших загадок сучасного світу, а разом з ними безліч інших цікавинок, пов’язаних з островом Пасхи.

- Коли ти ближче ніж за п’ять тисяч кілометрів, туди потрібно летіти, - промимрив я наче у трансі.

- Що? - перепитав Ян, стуливши брови докупи.

- Острів Пасхи, - відказав я не своїм голосом, відчуваючи, як пришвидшується серцебиття, а всі принади Перу, які ще хвилину тому видавалися грандіозними та чарівливими, швидко блякнуть і тануть, розсмоктуються, немов клубні ранкового туману під першими світанковими променями.

- Не зрозумів, - мотнув головою мій товариш.

- Я кажу, якщо ти опиняєшся ближче ніж за п’ять тисяч кілометрів від острова Пасхи, туди потрібно обов’язково летіти. Життя коротке, чувак. Іншого шансу може й не бути…

Ян не відповів. Я подумав, що він не зрозумів моїх слів, або просто не надав їм значення. Однак пройде трохи часу і стане зрозуміло, що я сильно помилявся…

Наступного ранку, ще сповна не протверезівши, я поліз в Інтернет - шукати ціну на квитки до острова Пасхи. За хвилину, дізнавшись вартість перельоту, ледь не прикусив язика і похнюпився, мов бурундук, у якого поцупили весь зимовий запас горіхів. Бажання летіти помітно підупало, а згодом безслідно зникло. Я сидів, склавши ноги лотосом, втелющившись у екран ноутбука, де перед самим носом блимала дуже некрасива цифра з трьома нулями. По грудях, наче отрута, розпливалося гірке розчарування. Дорого, чорт забирай, пекельно дорого… Косатка, яка так високо злетіла вчора ввечері, з громоподібним шумом упала назад, в океанську безодню…