Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 12

— Так, це швидше якесь кладовище кораблів! — вигукнула Вівіана. — Щогли і труби зламані, від вітрил залишилися лише клапті. І потім… де ж земля? Я нічого не розумію…

— Не можна сказати, щоб і для мене все було зрозуміло, міс, — відповів Гатлінг, — але я вважаю, справа ось у чому: у Саргасовому морі, в цьому стоячому болоті, очевидно, є свої течії, хоча і надто сповільнені водоростями. Напевно, ми потрапили в одну з цих течій, яка, на жаль, і привела нас до цієї «тихої пристані». Ви погляньте, в яку «гавань» входимо ми. Ось хто зустрічає нас, — і він жестом показав навколо.

Що ближче підходив пароплав до незвичайної гавані, то частіше траплялися на шляху сумні уламки кораблів. Тут були розбиті, покалічені, напівзогнилі судна всіх країн і народів. Ось пірога з цілого шматка дерева… А ось один скелет рибальського барка: зовнішня обшивка обвалилася, шпангоути стирчали, як голі ребра, і кільова частина була схожа на риб’ячий спинний хребет… Ще далі виднілися судна, що більш-менш збереглися: барки, шхуни, тендери, фрегати, галери… Іржавий сучасний пароплав стояв пліч-о-пліч з португальською каравелою шістнадцятого століття. Вона мала красиві вигнуті корабельні лінії. Низький борт підносився витіюватими надбудовами на носі та кормі. Стрижень керма проходив крізь всю корму, по серединах бортів були отвори для весел. «Санта Марія» — виразно виднілося на борту.

— Дивно! — вигукнув Гатлінг. — Майже на такому ж судні. плив Колумб, і одна з його каравел також називалася «Санта Марія», дві інші — «Пінта» і «Ніна». А ось дивіться, — і далекозорий Гатлінг прочитав на борту лінійного корабля: — «Генрі». Далі, бачите, трьохпалубне судно: «Суверен морів» і «1637 рік» на його борту. А між ними колісний пароплав першої половини дев’ятнадцятого століття — не більше п’ятдесяти метрів завдовжки.

Прохід між судами ставав все вужчим. Кілька разів пароплав зупинявся, натикаючись на великі уламки, нарешті зупинився впритул до суцільної маси тісно притиснутих один до одного кораблів, ніби злитих у своєрідний острів.

Супутники мовчали. В усіх було таке відчуття, ніби їх живцем привезли на кладовище.

— Якщо доля занесла вже нас сюди, то слід познайомитися з цим незвичайним островом. Симпкінсе! Ходімо!

Симпкінс явно не мав бажання вирушати на екскурсію цим похмурим кладовищем.

— А який сенс? — спробував він відмовитися.

— Будьте ж чоловіком, Симпкінсе. Хто знає, що таїть у собі цей острів? Можливо, тут є і мешканці.

— Привиди давніх голландських мореплавців?

— Це ми побачимо. В будь-якому разі, хто б не мешкав тут, краще, коли ми першими дізнаємося про них. Цей острів може стати нашою могилою, але хто знає, може, тут ми матимемо і шанс на порятунок. Треба оглянути судна; чи не виявиться яке-небудь ще придатним для плавання?

— Оглянути судна! — Симпкінс пригадав «Марту» з її 50 000 гульденів золотом. Він вагався.