Читать «Острів загиблих кораблів» онлайн - страница 11

Чоловік у червоному капелюсі, так само посміхаючись, махнув рукою, але якось дивно, ніби показавши щось позаду себе. І рука відразу опустилася, як батіг. Місяць зайшов за хмару, і чоловіка вже не було видно. Але бриг підпливав дедалі ближче до пароплава.

Нарешті бриг уже майже впритул підійшов до борту корабля. У цю мить місяць зійшов і освітив дивну і страшну картину.

До уламка щогли був прив’язаний скелет. Лахміття одягу ще збереглося на ньому. Уцілілі кістки рук бовталися на вітрі, але інші вже давно випали з суглобів і валялися на палубі. Шкіра на обличчі збереглася, висушена гарячим сонцем. На цьому пергаментному обличчі виблискувала усмішка черепа. Червона напівзотліла шапка покривала його вершечок.

Одна мить, і Гатлінг стрибнув на палубу брига.

— Що ви робите, Гатлінге? Бриг може відійти від пароплава. Тоді ви загинули.

— Не турбуйтеся, міс, я встигну. Тут є щось цікаве.

Гатлінг підбіг до скелета, схопив запечатану пляшку і стрибнув на палубу пароплава в ту мить, коли бриг відійшов уже майже на метр.

— Божевільний! — зустріла Гатлінга зблідла міс Кінгман, радіючи його благополучному поверненню.

— Ну, заради чого насправді ви так ризикували? — запитала Вівіана, дивлячись на пляшку. — Цього добра у нас достатньо.

— А ось подивимося. — Гатлінг відбив шийку пляшки й витягнув листок синюватого напівзотлого паперу. Вицвілі, майже руді літери ще можна було розібрати.

Очевидно, гусячим пером, з дивним розчерком і завитками, було написано:

«Хто б ти не був, християнин чи невірний, до чиїх рук потрапить ця пляшка, прошу і заклинаю тебе виконати мою останню волю. Якщо мене знайдеш, після смерті моєї, на бригу, візьми гроші, що лежать у білому шкіряному мішку, в капітановій каюті 50 000 гульденів золотом. З них 10 000 гульденів собі візьми, а 40 000 гульденів передай дружині моїй, Марті Тессель, в Амстердамі, Морська вулиця, власний будинок. А якщо потоне бриг, а пляшку саму знайдеш у морі, перешли їй, Марті Тессель, дружині моїй, моє останнє вітання. Хай пробачить мені, якщо засмучував її чимось… Усі наші померли… Весь екіпаж до матроса… Кар, Губерт… перші… Я один живий, поки що. Тиждень… без їжі… прив’яжуся до щогли… хто помітить. Прощайте… Густав Тессель. Бриг «Марта», 1713 року, Вересень 15 дня».

Коли Гатлінг закінчив читати, запанувало мовчання.

— Як це страшно і дивно! Ми одержали доручення від мертвяка передати привіт його дружині, яка вже двісті років як у могилі… — і, здригнувшися, міс Кінгман додала: — Скільки жахливих таємниць береже це море!

— П’ятдесят тисяч гульденів, — думав уголос Симпкінс, проводжаючи очима бриг, що віддалявся. — Скільки ж це буде по курсу нині?..

Частина друга

І. ТИХА ПРИСТАНЬ

— Земля! Земля! Міс Кінгман! Гатлінге! Ходіть швидше сюди. Ми наближаємося до якоїсь гавані. Вже видно верхівки щогл і труби пароплавів. Онде. Дивіться туди… лівіше!

Гатлінг подивився в підзорну трубу.

— Відкрита вами гавань має до біса дивний вигляд, Симпкінсе. Ця «гавань» тягнеться на багато миль: щогли і труби і знову щогли… Але зверніть увагу: жодна труба не димить, а щогли… Їх оснащення, вітрила?.. Подивіться, міс Кінгман, — і Гатлінг передав їй підзорну трубу.